Якийсь Гаврил, смішний і дужий,
Гадав, що він найкращий муж.
Бо в нього вуса, мов у ката,
А сила — як в слона... чи тата.
Ішов він полем, розправляв
Всі плечі, наче той павлин.
Аж раптом — бачить — мишка-пава
Несе зернятко, як корона.
Гаврил до неї, «Ну, малюк,
Чи не боїшся цих моїх рук?»
А мишка, хитра, як лисиця,
«Я лиш питаю — ти Гаврила-царця?»
Гаврил роздувся, «Ну, звичайно, я!
Всі знають — сила в мене є!
Я можу гори перекинути,
І річку я — пересунути!»
«А ну, Гаврило, поможи»,
Сказала мишка, «Ось цей пліт
Пересунь, щоб я могла
Зернятко в нірку занести!»
Гаврил з розгону, як танк, на пліт,
А пліт — три дошки, і — розлігсь!
Гаврил упав, і в пику — бруд,
І вже не цар, а... просто Гаврил.