Гайка пайка класно як в старі добрі часи
В цеху, де гуде станок,
Де залізо дзвенить, мов дзвін,
Працює зварник, майстер, знаток,
Він паяє, ремонтує, як пан.
Але одного разу, як на біду,
Загубив він гайку, малу, як жук,
Шукав її всюди, і там, і тут,
Але гайка, як вода, зникла з рук.
І тут приходить на поміч фуфайка,
Стара, побита, як життя саме,
Але в кишені, диво-пайка,
Заховалася гайка, мала, але знайома.
Зрадів зварник, як дитя мале,
Обняв фуфайку, мов рідну маму,
І сказав: “О, фуфайко, моя золота,
Ти врятувала мене, ти моя панацея!”