Я вже давно не вживаю речовини. Колись це було частиною мого життя, але час і обставини змінили все. Та бувають моменти, коли навіть найстійкіші переконання похитуються. Після напружених робочих переговорів і нескінченних зустрічей у Німеччині я зрозумів: мені потрібен перевірений спосіб розслаблення.
Північний Рейн-Вестфалія зустріла мене своєю звичною погодою — сірими хмарами, холодним вітром і нескінченними дощами. Волога ніби просочувалася під шкіру, залишаючи на тілі липкий відбиток німецької осені. Усе навколо здавалося безбарвним: похмурі вулиці, втомлені обличчя людей, що квапливо проходили повз, навіть світло ліхтарів було приглушене важкими краплями дощу.
Нарешті, я переступив поріг свого дому. Закрив за собою двері, скинув мокрий плащ і зробив глибокий вдих. Тут тепло. Тут тихо. Тут усе, як я люблю.
Я поставив платівку Андреа Бочеллі у свій улюблений програвач, і кімнату заповнив його голос — глибокий, тремтливий, пронизаний ностальгією. Музика заколисувала, робила простір довкола менш тиснучим. Дощ за вікном уже не здавався таким нав’язливим, він перетворився на частину симфонії цієї миті.
Мій вибір впав на Blueberry — мій улюблений сорт, із яким я познайомився ще у 2015 році. Відтоді минуло десять років, і хоча я більше не вживаю речовини на постійній основі, іноді я повертаюся до нього у моменти, коли потрібно скинути напругу і налаштуватися на спокійний вечір.
Після легалізації марихуани в Німеччині дозволили вирощувати її в невеликій кількості. Але як завжди, бюрократія зробила все так, що легальний бізнес залишився невигідним. Проте на вулицях міст з’явилося безліч Абдулів та інших арабських друзів, які завжди мали гідний товар. Навіть тут марихуана внесла свої зміни: тепер людина, яка вирощує небагато, маючи постійних 10-15 клієнтів, може майже без ризику заробляти 4-5 тисяч євро на місяць при середній зарплаті в 3000.
Я відкрив дерев’яну шкатулку, дістав трохи Blueberry — сухий, темно-зелений, із легким фіолетовим відтінком. Його солодкуватий аромат чорниці змішався з запахом дощу, дерева і старих книг на полиці.
Я дістав тонкий папір, трохи тютюну та, звісно, класичний інгредієнт. Руки працювали автоматично. Цей метод я поважаю. Він старий, перевірений, навіть описаний у Джентльменах Гая Річі. Я рівномірно розподілив вміст, скрутив акуратний косячок і змочив край язиком, запечатуючи його, наче лист із минулого до самого себе.
Запальничка клацнула, і перші клуби диму попливли кімнатою. Перший затяг був повільним, глибоким. Смак — солодкий, ягідний, із відлунням лісових горіхів і кави. Дим розповзався легенями, огортаючи мене м’яким теплом. Я заплющив очі, відкинувся в кріслі й відчув, як щось всередині мене нарешті розчиняється.
Думки більше не були колючими. Вони ставали м’якими, ніби теплі хвилі, що накочуються одна за одною. Напруга тижня танула, мов лід у склянці віскі. Світ більше не здавався сірим. Я відчував кожен звук: дощ за вікном, голос Бочеллі, потріскування вінілу.
Я відкрив очі й усміхнувся. Це був правильний вибір. Тепер я не відчував потреби в алкоголі, не було важкості чи затьмарення розуму. Лише спокій, розслаблення і легкість. Іноді все, що потрібно, — це правильна атмосфера, гарна музика й старий добрий метод, який працює безвідмовно.
Північний Рейн-Вестфалія зустріла мене своєю звичною погодою — сірими хмарами, холодним вітром і нескінченними дощами. Волога ніби просочувалася під шкіру, залишаючи на тілі липкий відбиток німецької осені. Усе навколо здавалося безбарвним: похмурі вулиці, втомлені обличчя людей, що квапливо проходили повз, навіть світло ліхтарів було приглушене важкими краплями дощу.
Нарешті, я переступив поріг свого дому. Закрив за собою двері, скинув мокрий плащ і зробив глибокий вдих. Тут тепло. Тут тихо. Тут усе, як я люблю.
Я поставив платівку Андреа Бочеллі у свій улюблений програвач, і кімнату заповнив його голос — глибокий, тремтливий, пронизаний ностальгією. Музика заколисувала, робила простір довкола менш тиснучим. Дощ за вікном уже не здавався таким нав’язливим, він перетворився на частину симфонії цієї миті.
Мій вибір впав на Blueberry — мій улюблений сорт, із яким я познайомився ще у 2015 році. Відтоді минуло десять років, і хоча я більше не вживаю речовини на постійній основі, іноді я повертаюся до нього у моменти, коли потрібно скинути напругу і налаштуватися на спокійний вечір.
Після легалізації марихуани в Німеччині дозволили вирощувати її в невеликій кількості. Але як завжди, бюрократія зробила все так, що легальний бізнес залишився невигідним. Проте на вулицях міст з’явилося безліч Абдулів та інших арабських друзів, які завжди мали гідний товар. Навіть тут марихуана внесла свої зміни: тепер людина, яка вирощує небагато, маючи постійних 10-15 клієнтів, може майже без ризику заробляти 4-5 тисяч євро на місяць при середній зарплаті в 3000.
Я відкрив дерев’яну шкатулку, дістав трохи Blueberry — сухий, темно-зелений, із легким фіолетовим відтінком. Його солодкуватий аромат чорниці змішався з запахом дощу, дерева і старих книг на полиці.
Я дістав тонкий папір, трохи тютюну та, звісно, класичний інгредієнт. Руки працювали автоматично. Цей метод я поважаю. Він старий, перевірений, навіть описаний у Джентльменах Гая Річі. Я рівномірно розподілив вміст, скрутив акуратний косячок і змочив край язиком, запечатуючи його, наче лист із минулого до самого себе.
Запальничка клацнула, і перші клуби диму попливли кімнатою. Перший затяг був повільним, глибоким. Смак — солодкий, ягідний, із відлунням лісових горіхів і кави. Дим розповзався легенями, огортаючи мене м’яким теплом. Я заплющив очі, відкинувся в кріслі й відчув, як щось всередині мене нарешті розчиняється.
Думки більше не були колючими. Вони ставали м’якими, ніби теплі хвилі, що накочуються одна за одною. Напруга тижня танула, мов лід у склянці віскі. Світ більше не здавався сірим. Я відчував кожен звук: дощ за вікном, голос Бочеллі, потріскування вінілу.
Я відкрив очі й усміхнувся. Це був правильний вибір. Тепер я не відчував потреби в алкоголі, не було важкості чи затьмарення розуму. Лише спокій, розслаблення і легкість. Іноді все, що потрібно, — це правильна атмосфера, гарна музика й старий добрий метод, який працює безвідмовно.
