Вже старенька бабця Ганна,
Фуфайку плете собі зрання.
Онук питає: «Бабцю, що там?»
Вона: «Та це тобі, онучку, на фуфайку!»
Він: «Навіщо мені фуфайка, бабцю?»
Вона: «Щоб ти був у теплі, коли йдеш на побачення!»
Онук: «А якщо я не йду?»
Вона: «Тоді будеш у ній сидіти вдома!»
Бабця Ганна і її фуфайка –
Справжня любовна парочка.
Вона її плете, а він – не хоче носити.
Вона: «Онучку, фуфайка тобі потрібна, щоб ти був красивий!»
Він: «А якщо я некрасивий?»
Вона: «Тоді фуфайка тобі потрібна, щоб ти був у теплі!»
Онук вже втомився від фуфайки.
Він її ховає, а бабця знаходить.
Він її викидає, а вона її шиє знову.
Він: «Бабцю, навіщо мені фуфайка, я не мерзну!»
Вона: «Як це не мерзнеш? Ти ж не в фуфайці!»
Онук: «Бабцю, я вже дорослий!»
Вона: «Але ж ти не в фуфайці!»
Він: «Бабцю, я вже одружився!»
Вона: «Але ж ти не в фуфайці!»
Він: «Бабцю, у мене вже діти!»
Вона: «Але ж ти не в фуфайці!»
І так все життя – бабця і фуфайкика.
І ніхто не знає, що буде далі.
Можливо, онук одягне фуфайку.
Можливо, бабця її викине.
А може, фуфайка буде жити вічно!