В ТопКу (топовую курилку - флудилку со стаффом и баблом), конкурсы от 3 г., каждые 10 тыс сообщений = 100$

Ну чё доцент
 
Шо тут таке
 
Тут движ регулярный
 
Ой, був собі Гад, не злий, а просто так.
Заліз він в чашку, бо відчував смак.
Там чаю аромат, а він такий Гад.
І каже: "Цей напій - мені в радість, я рад!"
Хазяйка крикнула: "Ой, Гад, як ти посмів?"
"Та що ви, панночко? Я просто підігрів!"
І далі, не довго думавши, він став чай пити.
Заліз у ложку, щоб його розлити.
Хазяйка бідна, від того вже тремтить.
Бо Гад у чашці, як справжній саміт.
І каже: "Ви ж, Гаде, занадто, аж болить!"
А він у відповідь: "Та що ви? Це мені личить!"
І так, Гад, і чашка - разом сміх.
Бо як чаю Гад, так і гумор усіх.
Бо як у Гада, то і чаю на всіх.
А як у чаю, то і Гад у всіх!
Повідомлення об'єднано автоматично:

Ебать ии выстреливает
 
Гадство блядство розврат
 
Шо тут таке робиться
 
Топка Топиться
 
То ж таке воно
 
Так і є там уже руля скоро
 
Все буає воно
 
Бабайка накидует фуфайку
 
В українській гуморесці, написаній у стилі Остапа Вишні, можна було б описати кумедні пригоди, пов'язані з паливом для печі.
"Як ми опалювали, або Пригоди з дровами"
У нашому селі, де кожна хата має свою піч, існує неписане правило: опалювати треба так, щоб диму не було, аби не дратувати сусідів. Але ми, як завжди, робимо все по-своєму.
Одного разу, вирішив я запастися дровами на зиму. Сусід, дядько Петро, порадив: «Бери, синку, сухі, як порох! А то намучишся».
Я, звісно, послухав, але замість дров привіз цілу гору свіжих, щойно зрубаних, гілок. Петро побачив і тільки головою похитав.
Перший день опалення був справжнім випробуванням. Піч диміла, як паровоз. Дим ліз у всі щілини, аж очі сльозилися. Жінка моя, Марія, бігала з відром води, аби згасити. «Ти що, - каже, - хату вирішив спалити?»
Я, замість відповіді, тільки відмахувався. «Дим, - кажу, - це ж ознака того, що піч працює!»
Другого дня ми вирішили спробувати щось інше. Замість дров кинули в піч стару газету, кілька соломинок і пару дощок, які валялися в сараї.
Піч розгорілася, але не так, як ми очікували. З неї поліз дим усіх кольорів веселки. Спочатку зелений, потім синій, а потім і червоний. Це вже був не просто дим, а справжнє шоу!
Третього дня ми з Петром вирішили вчинити розумно. Він приніс кілька полін, а я - кілька вугільних брикетів.
«Кидай у піч, - каже Петро, - і дивись, як буде горіти».
Ми кинули. Піч розгорілася, але не так, як ми думали. Вона почала видавати дивні звуки: шипіння, свист, а потім і гучний тріск. Ми злякалися, що піч зараз вибухне.
Четвертого дня ми вирішили більше не експериментувати. Зібрали всі сухі гілки, що були в сараї, і запалили піч. Вона горіла, як треба. Дим не йшов, і тепло було в хаті.
Нарешті, ми зрозуміли, що опалювати треба так, як робили наші діди, а не експериментувати, щоб потім не довелося від пожежників ховатися!
 
От така хуйня малята
 
Робота така вона
 
Первым в деле обосновался дядька Антон
 
Шо тут таке робиться
 
Топка світе та гріє
 

Схожі теми

Назад
Зверху Знизу