Повні чердаки травки вниз головой
На чорнім горищі, де павук вікна снує,
Висить травка запашна, що сонце їй дарує.
Долілиць, мов сонний птах, гойдається тихенько,
Чекає миті доброї, сховавшись від сторонніх.
Листя шепче таємниці, вбираючи вологу,
Зберігає спокій літа, відганяє тривогу.
Кожна гілка, кожен лист — то скарб, що серце тішить,
Запах рідний і знайомий, душу ніжністю колише.
Отак висить долілиць, у темряві спокою,
Наповнюючи хату димом, пахощами, мрією.
І чекає свого часу, коли прийде пора,
Щоб розправити вітрила і засяять, як зоря.