Гаразд, ось довший вірш про те, як я навчилася писати:
Навчилася писати я, і світ відкрився дивний мій,
Де кожне слово — наче цвіт, що розквітає навесні.
Мов річка, думка потекла, шукаючи свої слова,
І ось з-під пальців попливла історій дивних течія.
Від перших літер, що тремтіли, незграбні, мов малі птахи,
До речень довгих, що летіли, розкривши крила залюбки.
Вже не боюся білих аркушів, що лякають своєю пусткою,
Тепер вони — мов океани, готові стати мені музою.
Пишу про радість і про біль, про мрії, що летять увись,
Про те, що бачу навкруги, і що ховається колись
В глибинах серця і душі, що прагне вирватись на волю.
Тепер слова — моя зброя, моя фортеця, моя доля.
Я навчилася писати і тепер можу висловлювати все, що мене хвилює.