Жоржъ Борманъ
Мудрец
Коли "Реквієм за мрією" дебютував 25 років тому - у травні 2000 року - він отримав як захоплені відгуки, так і шквал обурення.
Показ опівночі на Каннському кінофестивалі завершився захопленою овацією з боку 3000 глядачів у залі. Коли увімкнули світло і на сцену вийшов Губерт Селбі-молодший, автор роману 1978 року, за яким зняли фільм, по його обличчю текли сльози.
Критики також відзначили стрічку, і Пітер Бредшоу з The Guardian навіть написав, що режисер Даррен Аронофскі досяг легендарних висот Орсона Веллса в "енергії, послідовності та абсолютному володінні технікою".
Однак на Міжнародному кінофестивалі у Торонто фільм сприйняли зовсім по-іншому, й деякі глядачі
Будь ласка,
Увійти
або
Реєстрація
щоб переглянути вміст URL-адреси!
. Через вікові обмеження старше 17 років фільм зібрав скромні 7,5 млн доларів при бюджеті 4,5 млн доларів, а критики, як-от Джей Карр з Boston Globe, жорстко засудили його, кажучи, що стрічка "занурює у пекло, народжене з буржуазного комфорту".Критиків розділило те, як "Реквієм за мрією" показує наркозалежних - дуже близько, страшно і детально.
Фільм розповідає про вдову Сару Голдфарб (Еллен Бурстін), яка стає залежною від дієтичних пігулок у прагненні потрапити в телевізійне шоу. Тим часом її син Гаррі (Джаред Лето) та його найкращий друг Тайрон (Марлон Веянс) вигадують план розбагатіти на продажу героїну.
Коли все йде шкереберть, вони змушують дівчину Гаррі Меріон (Дженніфер Конеллі) займатися сексом в обмін на наркотики. Сюжет закручується, як вир, що тягне їх до жахливого фіналу: болісні електрошокові процедури, ампутація гангренозної руки, примусова праця у в'язничній бригаді під наглядом расистського охоронця та експлуатація на принизливій секс-роботі.
Автори фільми прагнули створити сенсорний шок, який би імітував досвід залежності. Але вони зробили значно більше, розпаливши серйозні дискусії про вільну волю наркозалежних, межу між співчутливим спостереженням і експлуататорським вуаєризмом, а також отруйний магнетизм самої "американської мрії".
25 років потому ці дебати досі не вщухли.
Ідея зробити фільм виникла, коли продюсер Ерік Вотсон у 1998 році помітив на книжковій полиці Аронофскі примірник роману Селбі.
"Даррен розповів мені, що мусив припинити читати посередині - було надто похмуро і безжально - і це мене зацікавило", - розповідає Вотсон BBC.
"Я попросив у нього позичити книгу для читання під час лижного відпочинку з батьками. Вона повністю зіпсувала мені відпустку. Коли я повернувся, то сказав Даррену: "Це воно - ми мусимо зняти цей фільм". Тож ми купили права на роман за тисячу доларів, і замість того, щоб чекати, поки Селбі знайде загублений на горищі сценарій, Даррен написав його сам", - згадує він.
Аронофскі та Вотсон надіслали сценарій усім великим студіям. Якою була відповідь?
"Тиша, - згадує Вотсон. - Ніхто навіть не потрудився передзвонити, щоб відмовити".
Не зупиняючись на цьому, вони забезпечили половину потрібного фінансування від Artisan Entertainment і залучили незалежного продюсера Палмера Веста, щоб допомогти зібрати решту скромного бюджету.
Кастинг виявився теж непростим.
"Тобі Магвайр, Едрієн Броуді, Хоакін Фенікс, Джованні Рібізі - усі вони цікавилися проєктом або приходили на проби на роль Гаррі, але відмовилися", - розповідає Вотсон.
"Це було надто великим ризиком для кар'єри", - пояснює він.
Після того, як Лето, Конеллі, Веянс і Бурстін отримали ролі, вони прагнули досягти автентичності. Лето схуд на 11 кг і спілкувався із залежними від героїну безхатченками у Нью-Йоркському Іст-Віллідж.
Веянс блукав голим по морозних вулицях Брайтон-Біч у Брукліні у лютому.
Під час зйомок Бурстін симулювала хворобливу втрату ваги своєї героїні, надягаючи 18-кілограмовий "товстий костюм" для перших сцен, потім замінила його на 9-кілограмовий, а наприкінці взяла двотижневу перерву і схудла на 4,5 кг, дотримуючись суворої дієти на капустяній юшці.
Зображення наркотичної залежності
Аронофскі, натхненний зйомками Спайка Лі з фільму "Зроби правильний вибір", використав SnorriCam - камери, прикріплені до тіла актора - щоб передати розпад зовнішньої реальності.До цього додалися розділені екрани, прискорення й уповільнення, переходи в білий, титри, спіралі камери, об'єктиви "риб'яче око", наддовгі плани, пікселізація та сюрреалістичні постановки - усі інструменти для імітації сенсорних спотворень, викликаних опіоїдами.
Доказом впливу цих прийомів стала кілька років потому відверта пародія в мультсеріалі "Сімпсони".
Однак, попри візуальний успіх, трактування наркотичної залежності у фільмі викликало суперечки. Якщо фільм "На голці" (Trainspotting) 1996 року критикували за гламуризацію "героїнового стилю", то "Реквієм за мрією" сприймали як безвихідно похмуру картину вживання наркотиків.
Образ "спіралі" став усталеним метафоричним символом для критиків, які бачили у стрічці демонстрацію того, що наркозалежні, після того, як підсядуть на наркотики, неминуче прямують до жахливого кінця.
"Перебіг героїнової залежності показаний надзвичайно точно, на жаль", - каже Девід Дж. Натт, професор нейропсихофармакології в Імперському коледжі Лондона.
"Більшість починає через відчай чи безнадію, але значна кількість, як Гаррі і Тайрон, сприймають наркобізнес як підприємницьку справу, спосіб швидко заробити гроші й повернутися до нормального життя. Але це рідко має гарний кінець", - додає він.
Водночас професор Натт вважає, що Сара Голдфарб символізує ціле покоління домогосподарок 1950-х і 60-х років, які "безтурботно отримували амфетаміни без належного нагляду лікарів". Щодо долі Меріон, він додає, що сьогодні "сутенери продовжують контролювати й знущатися з жінок, експлуатуючи їхні залежності".
Основне, що фільм передає вірно, зауважує професор Натт, - це драматизація залежності як хімічного розладу мозку, що викликає компульсивну поведінку.
"Ви не будете знову і знову робити ін'єкції в дуже болючі місця, якщо не перебуватимете під владою нездоланних імпульсів", - пояснює він.
Однак не всі фахівці із залежностей із цим погоджуються.
Джин Гейман, старший викладач кафедри психології і нейронаук у Бостонському коледжі, розповідає BBC, що "Реквієм за мрією" добре показує ейфорію початку вживання і поступове загострення болісного абстинентного синдрому. Але на цьому точність, за його словами, закінчується.
"Цей фільм розповідає знайому історію: хто став наркозалежним, той ним і залишиться, і це обов'язково спадна траєкторія без одужання", - каже Гейман.
"Це просто неправда. Усі епідеміологічні дані свідчать, що до 30 років більшість важких наркозалежних перестають вживати і більше не починають - і роблять це без лікування чи професійної допомоги. Це не моя думка - це дані, які доступні кожному", - додає він.
Американська мрія
Вотсон, зі свого боку, втомився відповідати на запитання про точність зображення залежності у "Реквіємі за мрією"."Губерт Селбі був активним учасником Анонімних алкозалежних та наркозалежних, але наш фільм ніколи не планувався як документальний чи путівник з одужання", - говорить він.
"Ні, він не реалістичний. Він сюрреалістичний. Розслабтеся", - додає Вотсон.
Сам Селбі наполягав, що наркотична залежність - це лише один із проявів спокусливої сили "американської мрії" - та її токсичних наслідків. Перед виходом фільму він написав нову передмову до свого роману, де зазначив: "Очевидно, я вірю, що прагнення до "американської мрії" не просто марне, а самознищувальне, бо врешті-решт вона руйнує все і всіх, хто з нею пов'язаний"
Багато критиків почали розглядати "Реквієм за мрією" як твір у тому ж дусі, що й "Великий Гетсбі" (1925) і "Революційний шлях" (1961) - роботи, які висвітлюють темний бік американського міфу.
Зі своїм низькопробним телебаченням і низькопробною їжею, фільм занурений у суто американський контекст залежностей, пояснює Кевін Гагопян, професор медіа-студій у Пенсильванському університеті.
"Студійне телевізійне шоу, яке захоплює Сару, - це про створення тривожної, напруженої, фальшивої радості, - каже він. - Тут ми бачимо безглуздий потяг до нереалістичних панацей, короткий шлях до швидкого вирішення, щоб ніколи не задумуватися про своє призначення в житті".
"Американська мрія тут - не те, чого треба прагнути, а найголовніший лиходій. І ця критика настільки нищівна для звичних нам міфів, що не дивно, чому багато хто не може її сприйняти", - додає експерт.
Денні Лі, нині кінокритик Financial Times, щиро захоплювався "Реквіємом за мрією", коли фільм вийшов уперше.
"Я був захоплений цим без сумніву стильним кіномистецтвом із первісною кінематографічною енергією", - розповідає Лі BBC.
"На голці" став культурною сенсацією, що породила ейфорію брит-попу, натомість "Реквієм" я сприйняв як потужну противагу, майже пародійну повчальну історію, яка зруйнувала ауру крутості і вдарила, як кувалда", - додає він.
Втім, з часом Лі почав сумніватися у творчості Аронофскі.
"Я відчуваю, що в його фільмах є певна мерзенність, ніби він втручається в емоційно складні ситуації зі зневажливою зверхністю, навіть вуаєризмом", - каже Лі.
Він вважає, що цей імпульс досягнув найбільш гротескної крайності у фільмі Аронофскі "Кит" (2022), де відлюдькуватий і хворобливо товстий англійський професор, роль якого виконав Брендан Фрейзер, доводить себе до смерті їжею.
Натомість Гагопян вважає, що Аронофскі проявляє щиру цікавість до розуміння людей, що опинилися на маргінесі суспільства.
"Багато експериментальних фільмів створюють те, що я назвав би кошмарами психічної відстані, - пояснює він. - Згадайте "Блакитний оксамит" Девіда Лінча (1986), "Учительку фортепіано" Міхаеля Ханеке (2001) або "Нам потрібно поговорити про Кевіна" Лінн Ремсі (2011) - в усіх цих фільмах ми ніколи не дізнаємося, що персонажі насправді думають чи відчувають".
За словами Гагопяна, "Реквієм за мрією" іде зовсім іншим шляхом, досягаючи того, що він називає "кошмаром психічної інтимності".
"Ми змушені бути настільки близько до персонажів, що їхній біль і травми ніби проникають у нашу власну свідомість. Це може відчуватися клаустрофобічно, навіть нав'язливо. Але для мене це найвідважніший спосіб створення фільму, і це пояснює, чому цей твір мистецтва, незалежно від того, чи ви ним захоплюєтеся, чи його ненавидите, назавжди закарбувався у психіці людей", - каже він.
Джерело:
Будь ласка,
Увійти
або
Реєстрація
щоб переглянути вміст URL-адреси!
