процес.
Сектант
Мільйони вчених і філософів пропонували тисячі варіантів відповіді на запитання про те, що лежить в основі всього. Зокрема, відповідь, яку можуть дати нейробіологи та нейрофізіологи, прозвучить доволі однозначно: все починається в нашій голові. Саме в мозку відбувається наше справжнє життя - він створює картинку, яку ми бачимо, смак, який відчуваємо, наше сприйняття себе в просторі, тактильні відчуття і, зрештою, емоції та почуття.
1960-ті були гарним десятиліттям для багатьох наук, зокрема для нейробіології. Саме тоді до картини того, як влаштована і працює нервова система людини, додався дуже важливий елемент, а саме - було відкрито нейромедіатори. Про те, що мозок (як і вся нервова система людини) складається з великої кількості клітин, які називаються нейронами, до того моменту було відомо вже давно. Нейрони - досить незвичайні клітини. У кожної з них є безліч відростків, і через них, немов тримаючи одна одну за руки, нервові клітини взаємодіють між собою і передають нервові імпульси в організмі. Кількість цих нейронних зв'язків, званих також синаптичними, складно собі уявити - у кожної зі 100-200 млрд нервових клітин близько 10 тисяч відростків - кожна клітина пов'язана в цій мережі з кожною через 3-4 «рукостискання».
Нервовий імпульс проходить через відростки нейронів як електричний розряд, однак, як з'ясували вчені в шістдесяті, однієї електрики в низці випадків виявляється недостатньо. Між кінцями відростків є зазор, і тільки тоді, коли в синапсі, тобто місці, де зустрічаються кінці відростків, виділяються певні хімічні речовини, два нейрони можуть пропускати нервові імпульси. Ці речовини дуже специфічні - їх доволі багато і кожна відповідає за свій певний набір функцій. Вони ж, до слова, передають нервові імпульси від нейронів до м'язової тканини. Саме ці речовини називаються нейромедіаторами.
Серотонін
Якщо вибирати найвідоміший нейромедіатор, то на вершині хіт-параду абсолютно точно опиниться серотонін. Він регулює роботу шлунково-кишкового тракту, «відповідає» за рухову активність, м'язовий тонус і, звісно, за гарний настрій. Варто зазначити, що в поєднанні з різними гормонами спектр емоцій, пов'язаних із серотоніном, варіюється від «все непогано» до ейфорії. А ось нестача серотоніну спричиняє депресію та стреси - за самовладання та емоційну стійкість відповідає теж він. Для того, щоб серотонін вироблявся в організмі, необхідні дві речовини: амінокислота триптофан і глюкоза. І те, й інше можна знайти в продуктах, багатих на вуглеводи - здобному тісті, шоколаді, бананах, солодощах. Можливо, тому ми намагаємося заїдати ними поганий настрій.
Дофамін
Дофамін - ще один популярний нейромедіатор. Прославився він як відповідальний за вироблення почуття задоволення, а якщо точніше - як фактор внутрішнього підкріплення. Поведінка, що дає змогу вижити й розмножитися, супроводжується у представників нашого виду приємними відчуттями - щоб вибір на його користь був очевидним. А дофамін - це та сама солодка морквина, подарована еволюцією. Максимальний рівень дофаміну досягається, до речі, під час їжі та сексу. При цьому досить навіть подумати про майбутнє задоволення - дофамін тут як тут. Цей механізм дуже схожий на рефлекс собаки Павлова.
Передбачається, що дофамін виробляється також у процесі ухвалення рішення - він пов'язаний з почуттям нагороди, що сприяє ухваленню рішення ще на рівні несвідомого обмірковування. Люди ж із порушенням вироблення дофаміну відчувають і проблеми з прийняттям рішень.
Окситоцин
Окситоцин - нейромедіатор і гормон, про який, напевно, чули жінки, що мають дітей: від нього залежить частота скорочення матки (цю його властивість використовують, вводячи окситоцин породіллям), вироблення грудного молока, а окремі вчені схильні думати, що побічно він керує й ерекцією в чоловіків.
Що ж стосується психофізіологічної ролі окситоцину, то в організмі він відповідає за довірчі й теплі стосунки між людьми. Проведені дослідження показали, що люди, які отримали окситоцин, охочіше довіряють оточуючим, зокрема незнайомцям. Сам же нейромедіатор виробляється під час близького контакту з людиною, під час дотиків і погладжувань. Особливо багато його виділяється під час сексу.
Стосунками матері та дитини також, до речі, керує окситоцин - під час контакту з матір'ю в дитини знижується почуття тривожності, виникає відчуття щастя і комфорту. Кошеня, що бурчить на руках, - чудовий приклад дії окситоцину.
Використовуючи ці властивості, окситоцин застосовують для лікування аутистів - він дає їм змогу виявляти більше емоцій під час взаємодії з оточенням.
Фенілетиламін
Фенілетиламін, строго кажучи, не є нейромедіатором - він лише запускає вироблення дофаміну і норадреналіну - медіатора неспання (він підвищує тиск і звужує судини). До речі, серед похідних відтвореного в лабораторії фенілетиламіну - амфетамін і деякі психоделіки.
Але це не все, що можна сказати про фенілетиламін. У вісімдесяті у США за підписом доктора Лібовіца вийшла праця «Хімія любові», в якій пояснювалося, як фенілетиламін керує романтичними почуттями. Варто йому з'явитися, як у животі починають пурхати метелики, а логіка відключається. Передбачалося, що оскільки ця речовина міститься ще й у шоколаді, то люди, які мріють про любовні емоції, можуть знайти розраду в ньому.
Гіпотезу Лібовіца про зв'язок закоханості та фенілетиламіну все ще не доведено, а ось частину про шоколад спростовано повністю - річ у тім, що фенілетиламін руйнується в організмі за лічені хвилини, тому не встигає чинити жодної дії. Хоча ефекту плацебо, звичайно, ніхто не відміняв.
Ендогенні опіати
Ендорфіни (ендогенні, тобто внутрішні, морфіни) дістали свою назву через схожість їхньої дії з опіатами, виробленими в лабораторії, насамперед із морфієм. Їх було відкрито в 70-х роках, у процесі вивчення механізмів роботи голковколювання. Було виявлено, що при введенні в організм блокаторів наркотичних знеболювальних, знеболювальний ефект самого голковколювання також сходить нанівець. Вчені припустили, що організм самостійно виробляє речовини, близькі за структурою до морфінів.
Ендорфіни мають знеболювальну й антистресову дію, знижують апетит, нормалізують тиск і частоту дихання, прискорюють процеси регенерації в організмі. Крім того, рівень ендорфіну в крові підвищується в стресових ситуаціях - він дає змогу мобілізувати внутрішні ресурси і не відчувати болю.
Щастя без кінця
Серотонін і дофамін, описані вище, відомі ще й тим, що більшість наявних наркотичних речовин, а також алкоголь і цигарки, так чи інакше збільшують їхнє вироблення і вивільнення. І в цьому ж полягає їхня небезпека - з цього приводу існує теорія, згідно з якою при регулярному введенні речовин, що штучно викликають вироблення серотоніну або дофаміну, організм перестає виробляти їх без «стусана». Цим і обумовлений абстинентний синдром - дія наркотиків в організмі вже закінчилася, а вироблення нейромедіаторів ще не нормалізувалося. Саме так працює механізм формування залежності.
1960-ті були гарним десятиліттям для багатьох наук, зокрема для нейробіології. Саме тоді до картини того, як влаштована і працює нервова система людини, додався дуже важливий елемент, а саме - було відкрито нейромедіатори. Про те, що мозок (як і вся нервова система людини) складається з великої кількості клітин, які називаються нейронами, до того моменту було відомо вже давно. Нейрони - досить незвичайні клітини. У кожної з них є безліч відростків, і через них, немов тримаючи одна одну за руки, нервові клітини взаємодіють між собою і передають нервові імпульси в організмі. Кількість цих нейронних зв'язків, званих також синаптичними, складно собі уявити - у кожної зі 100-200 млрд нервових клітин близько 10 тисяч відростків - кожна клітина пов'язана в цій мережі з кожною через 3-4 «рукостискання».
Нервовий імпульс проходить через відростки нейронів як електричний розряд, однак, як з'ясували вчені в шістдесяті, однієї електрики в низці випадків виявляється недостатньо. Між кінцями відростків є зазор, і тільки тоді, коли в синапсі, тобто місці, де зустрічаються кінці відростків, виділяються певні хімічні речовини, два нейрони можуть пропускати нервові імпульси. Ці речовини дуже специфічні - їх доволі багато і кожна відповідає за свій певний набір функцій. Вони ж, до слова, передають нервові імпульси від нейронів до м'язової тканини. Саме ці речовини називаються нейромедіаторами.
Серотонін
Якщо вибирати найвідоміший нейромедіатор, то на вершині хіт-параду абсолютно точно опиниться серотонін. Він регулює роботу шлунково-кишкового тракту, «відповідає» за рухову активність, м'язовий тонус і, звісно, за гарний настрій. Варто зазначити, що в поєднанні з різними гормонами спектр емоцій, пов'язаних із серотоніном, варіюється від «все непогано» до ейфорії. А ось нестача серотоніну спричиняє депресію та стреси - за самовладання та емоційну стійкість відповідає теж він. Для того, щоб серотонін вироблявся в організмі, необхідні дві речовини: амінокислота триптофан і глюкоза. І те, й інше можна знайти в продуктах, багатих на вуглеводи - здобному тісті, шоколаді, бананах, солодощах. Можливо, тому ми намагаємося заїдати ними поганий настрій.
Дофамін
Дофамін - ще один популярний нейромедіатор. Прославився він як відповідальний за вироблення почуття задоволення, а якщо точніше - як фактор внутрішнього підкріплення. Поведінка, що дає змогу вижити й розмножитися, супроводжується у представників нашого виду приємними відчуттями - щоб вибір на його користь був очевидним. А дофамін - це та сама солодка морквина, подарована еволюцією. Максимальний рівень дофаміну досягається, до речі, під час їжі та сексу. При цьому досить навіть подумати про майбутнє задоволення - дофамін тут як тут. Цей механізм дуже схожий на рефлекс собаки Павлова.
Передбачається, що дофамін виробляється також у процесі ухвалення рішення - він пов'язаний з почуттям нагороди, що сприяє ухваленню рішення ще на рівні несвідомого обмірковування. Люди ж із порушенням вироблення дофаміну відчувають і проблеми з прийняттям рішень.
Окситоцин
Окситоцин - нейромедіатор і гормон, про який, напевно, чули жінки, що мають дітей: від нього залежить частота скорочення матки (цю його властивість використовують, вводячи окситоцин породіллям), вироблення грудного молока, а окремі вчені схильні думати, що побічно він керує й ерекцією в чоловіків.
Що ж стосується психофізіологічної ролі окситоцину, то в організмі він відповідає за довірчі й теплі стосунки між людьми. Проведені дослідження показали, що люди, які отримали окситоцин, охочіше довіряють оточуючим, зокрема незнайомцям. Сам же нейромедіатор виробляється під час близького контакту з людиною, під час дотиків і погладжувань. Особливо багато його виділяється під час сексу.
Стосунками матері та дитини також, до речі, керує окситоцин - під час контакту з матір'ю в дитини знижується почуття тривожності, виникає відчуття щастя і комфорту. Кошеня, що бурчить на руках, - чудовий приклад дії окситоцину.
Використовуючи ці властивості, окситоцин застосовують для лікування аутистів - він дає їм змогу виявляти більше емоцій під час взаємодії з оточенням.
Фенілетиламін
Фенілетиламін, строго кажучи, не є нейромедіатором - він лише запускає вироблення дофаміну і норадреналіну - медіатора неспання (він підвищує тиск і звужує судини). До речі, серед похідних відтвореного в лабораторії фенілетиламіну - амфетамін і деякі психоделіки.
Але це не все, що можна сказати про фенілетиламін. У вісімдесяті у США за підписом доктора Лібовіца вийшла праця «Хімія любові», в якій пояснювалося, як фенілетиламін керує романтичними почуттями. Варто йому з'явитися, як у животі починають пурхати метелики, а логіка відключається. Передбачалося, що оскільки ця речовина міститься ще й у шоколаді, то люди, які мріють про любовні емоції, можуть знайти розраду в ньому.
Гіпотезу Лібовіца про зв'язок закоханості та фенілетиламіну все ще не доведено, а ось частину про шоколад спростовано повністю - річ у тім, що фенілетиламін руйнується в організмі за лічені хвилини, тому не встигає чинити жодної дії. Хоча ефекту плацебо, звичайно, ніхто не відміняв.
Ендогенні опіати
Ендорфіни (ендогенні, тобто внутрішні, морфіни) дістали свою назву через схожість їхньої дії з опіатами, виробленими в лабораторії, насамперед із морфієм. Їх було відкрито в 70-х роках, у процесі вивчення механізмів роботи голковколювання. Було виявлено, що при введенні в організм блокаторів наркотичних знеболювальних, знеболювальний ефект самого голковколювання також сходить нанівець. Вчені припустили, що організм самостійно виробляє речовини, близькі за структурою до морфінів.
Ендорфіни мають знеболювальну й антистресову дію, знижують апетит, нормалізують тиск і частоту дихання, прискорюють процеси регенерації в організмі. Крім того, рівень ендорфіну в крові підвищується в стресових ситуаціях - він дає змогу мобілізувати внутрішні ресурси і не відчувати болю.
Щастя без кінця
Серотонін і дофамін, описані вище, відомі ще й тим, що більшість наявних наркотичних речовин, а також алкоголь і цигарки, так чи інакше збільшують їхнє вироблення і вивільнення. І в цьому ж полягає їхня небезпека - з цього приводу існує теорія, згідно з якою при регулярному введенні речовин, що штучно викликають вироблення серотоніну або дофаміну, організм перестає виробляти їх без «стусана». Цим і обумовлений абстинентний синдром - дія наркотиків в організмі вже закінчилася, а вироблення нейромедіаторів ще не нормалізувалося. Саме так працює механізм формування залежності.
