March
Посвященный
Я пʼянію твоєю кровʼю — впиваючись зубами в твою тонку шию. Немов ржаві цвяхи, забиті у гнилі дошки — самотньо нудьгують за померлими разом часом, перебуваючий в постійному потоці. Вони розташовані у старих порослих попороттю та колючими трояндами парках. Їх стебла залишають рани, та вони такі вродливі, саме схожі, як ти. А серця наші ж так подібні ним, —знайшли на своїх клапанах місце для вбудованої сирості та обидва давно пророслі цвіллю. Я все ще трохи пʼяна, сидітиму притуляючись усю ніч до твоїх дверей. А коли накінець настане світанок й підійметься сонце — я згорю поступово.
Початок механізму самознищення почне свій зворотній відлік з окислення ран на спині, які отримала він скалок твоїх дурнуватих дверей, внаслідок кожної зі спроб підібрати ключ до них. Вони ж в свою чергу вдало виконували свою місію, — цілу ніч їхній барʼєр емоційних частот стирався, а по іншу сторону рай, де ти тихо спав й хмурився уві сні, перетворювався в щось кардинальне та наразі твої двері вели до пекла й примушували стрибати кожного твого гостя через пекельне вогнище прямо в киплячий котел. Так з кожною на тілі раною й подряпиною від твоїх ніжністю озлоблених рук — я спалахую.
Тлію — (живу); горю — (помираю)
Під землю дияволу в ноги падаю й віддаю йому, ніби Богу, свій останній поклін. Валятися приємно навіть під землею, якщо при цьому опинюсь у твоїх ніг — до кінця благаючи у тебе покаяння. Тепер самому Богові та дияволу я повинуюсь, як тобі.
Але не буде почутою кимось молитва моя, особливо зневірливо вимолена твоїм мертвим грішником. Молитва розпадеться на молекули й атоми та десь існуватиме, для когось буде присутнею й блукатиме на яву у тих, хто на жаль де інде, але не тут. Не в нашому, а в чийомусь чужому невідомому паралельному вимірі. Вона залишає тут в памʼять нашу ніколи не використану можливість кохати правильно. Замолену до схочу, стоячи перед ялтарем на колінах та проливаючи сльози за своїм втраченим й неозброєним серцем, я протягую його зараз своїми тремтячими руками в невідомість, та нарешті мій договір з дияволом буде підписаний. Це мабуть наш з тобою вирок, милий.
Початок механізму самознищення почне свій зворотній відлік з окислення ран на спині, які отримала він скалок твоїх дурнуватих дверей, внаслідок кожної зі спроб підібрати ключ до них. Вони ж в свою чергу вдало виконували свою місію, — цілу ніч їхній барʼєр емоційних частот стирався, а по іншу сторону рай, де ти тихо спав й хмурився уві сні, перетворювався в щось кардинальне та наразі твої двері вели до пекла й примушували стрибати кожного твого гостя через пекельне вогнище прямо в киплячий котел. Так з кожною на тілі раною й подряпиною від твоїх ніжністю озлоблених рук — я спалахую.
Тлію — (живу); горю — (помираю)
Під землю дияволу в ноги падаю й віддаю йому, ніби Богу, свій останній поклін. Валятися приємно навіть під землею, якщо при цьому опинюсь у твоїх ніг — до кінця благаючи у тебе покаяння. Тепер самому Богові та дияволу я повинуюсь, як тобі.
Але не буде почутою кимось молитва моя, особливо зневірливо вимолена твоїм мертвим грішником. Молитва розпадеться на молекули й атоми та десь існуватиме, для когось буде присутнею й блукатиме на яву у тих, хто на жаль де інде, але не тут. Не в нашому, а в чийомусь чужому невідомому паралельному вимірі. Вона залишає тут в памʼять нашу ніколи не використану можливість кохати правильно. Замолену до схочу, стоячи перед ялтарем на колінах та проливаючи сльози за своїм втраченим й неозброєним серцем, я протягую його зараз своїми тремтячими руками в невідомість, та нарешті мій договір з дияволом буде підписаний. Це мабуть наш з тобою вирок, милий.
Останнє редагування:
