Steve Jobs
Сектант
Треба мати щастя повернутися додому
Повернутися додому — це, виявляється, не право. Це не обов’язок. І навіть не заслуга. Це — щастя. Велике, тихе, хрупке щастя.
Я про це думаю щодня. І що ближче смерть — тим чіткіше усвідомлення: не всі повернуться. Дехто вже не повернувся. А дехто, можливо, ще лежить десь на "сірій зоні", без імені, без хреста і без молитви. І найбільше, чого їм тепер можна побажати — це повернення тілом додому. Щоб не залишитися на чужій, розритій, зневаженій кацапом землі.
Я не боюся померти. Але я боюся зникнути. Боюся лишитися десь у воронці, під уламками, у списках безвісти зниклих... Боюся, що рідні не знатимуть, де я. Що не зможуть попрощатися. Що близькі навіть не матимуть місця куди можна прийти і пом'янути...
Повернутися живим — це щастя.
Але якщо вже не судилося прийти живим, то хоча б повернутися так... Щоб рідний край прийняв тебе назад. Щоб твій вдома могли вшанувати пам'ять . Бо навіть смерть заслуговує на людське обличчя.
Ми тут - це розуміємо. Коли дивишся на побратима, з яким вчора ділив хліб, а сьогодні тільки його бронік і кривава форма — розумієш, що життя — миттєве, крихке, випадкове. І що щастя — це навіть не жити. А мати шанс бути знайденим і повернутим.
Хто читає це — просто згадайте нас. Згадайте, що ми тут. Що ми воюємо не тільки за землю. Ми воюємо за право повернутися. У будь-якому вигляді.
Вічна слава полеглим!
Повернутися додому — це, виявляється, не право. Це не обов’язок. І навіть не заслуга. Це — щастя. Велике, тихе, хрупке щастя.
Я про це думаю щодня. І що ближче смерть — тим чіткіше усвідомлення: не всі повернуться. Дехто вже не повернувся. А дехто, можливо, ще лежить десь на "сірій зоні", без імені, без хреста і без молитви. І найбільше, чого їм тепер можна побажати — це повернення тілом додому. Щоб не залишитися на чужій, розритій, зневаженій кацапом землі.
Я не боюся померти. Але я боюся зникнути. Боюся лишитися десь у воронці, під уламками, у списках безвісти зниклих... Боюся, що рідні не знатимуть, де я. Що не зможуть попрощатися. Що близькі навіть не матимуть місця куди можна прийти і пом'янути...
Повернутися живим — це щастя.
Але якщо вже не судилося прийти живим, то хоча б повернутися так... Щоб рідний край прийняв тебе назад. Щоб твій вдома могли вшанувати пам'ять . Бо навіть смерть заслуговує на людське обличчя.
Ми тут - це розуміємо. Коли дивишся на побратима, з яким вчора ділив хліб, а сьогодні тільки його бронік і кривава форма — розумієш, що життя — миттєве, крихке, випадкове. І що щастя — це навіть не жити. А мати шанс бути знайденим і повернутим.
Хто читає це — просто згадайте нас. Згадайте, що ми тут. Що ми воюємо не тільки за землю. Ми воюємо за право повернутися. У будь-якому вигляді.
Вічна слава полеглим!
