Тестер : близько 25 років, 180см, 80кг
Толлер : Відсутній. Вживаю лсд раз на 3-6 місяців
Дозування: 900мкг = 3 и 1\4 марки по 280мкг
Також за добу до трипу взагалі нічого не їв та почистив організм сорбентом
Чому "не" тріп репорт? Бо він буде написаний не у класичному форматі. І пишу я його з двума цілями.
1) Застерегти тих, хто планує пережити ego death
2) Дізнатись про досвід тих, хто це пережив та чи хотіли б вони повторити.
Чи хотів би повторити я? Точно ні.
Чи шкодую я про те що так сталось? Напевно ні. Раз в житті настільки охуїти точно можна.
Чи рекомендував би я комусь цей досвід? Більше ні аніж так. Це щось типу зеленого слонику. Настільки жахливо що аж прикольно.
Ну, почнемо.
(14:00) 00:00 Початок.
00:30 Неймовірно швидко відчуваю перші ефекти. Як так? зазвичай це займає хвилин 45-60. Марки досі у роті, я звик не ковтати як най довше
00:45 Починається легкий морфінг обьектів, чудова погода(перемінна хмарність з кучовими хмарами), починаю бачити фрактали та купу асоціацій на хмарах.
Тут варто розповісти про сет і сеттінг.
Локація - дача друга з басейном. Нас 4. В інших менші дозування. Сет у мене був чудовий. Я довго готувався до цього дня, до нової для себе дози, до першого у житті тріпу більше ніж в 2 людини. В одного (С) у компанії це був взагалі перший тріп у житті і я був впевнений що якщо щось піде не так я зможу його витягти з беду.
Ми завчасно зробили плейліст. Поки чекали ефекти - розкладали стільці, облаштовували свій спейс для чілу біля басейну.
І тут я розумію що відбувається якийсь невеликий кіпіш. Музики немає, хтось кудись ходить, комусь холодно. І тут я прошу увімкнути музику.
Ідея робити плейліст з пісень від 4 людей була поганою. Бо всі кидали пісні у різних жанрах і тільки ти звик до одного вайбу тебе кидають у інший.
Перша пісня була жахлива. Добре що через пару хвилин її скіпнули. Взагалі діджей (людина Б) скіпав багато пісень.
01:00 І тут нас просто зносить цунамі. Хвиля ефектів до якої ми взагалі не були готові.
Мені кидають мокрий м'яч з басейну а я замість того що б зловити його отримую ним по обличчу і відчуваю що разом з цим м'ячем мені у голову вдарили всі 900мкг.
Є
1:20 починається легкий дощ і мені просто зносить голову від краси крапель у басейні. Всі ці лінії утворюють неймовірні геометричні паттерни. Замість звичайного кола від падіння каплі розходиться 6-12 кутна фігура і їх така безліч що вони утворюють фрактал з певною ентропією.
Але тут і починається старт мого жаху. Та людина (А), якій було холодно, пішла у дім. З ним пішов ще один (Б). І біля басейну ми сидимо з людиною С. Важливо зауважити що людину Б і С звати однаково. Ми сидимо далі у басейну і я чую що людині А стало не дуже добре. Йому "забагато" інформації і всього. Він не може все це осягнути.
1:25 Діджей (Б) нам вимикає музику бо А каже що йому заважає.
1:30 Я чую що щось там взагалі погані діалоги і напевно варто піти та спробувати допомогти. Питаю в людини С чи хоче він піти допомогти?
- З чим?
- ну там А щось погано
- Настільки що треба допомагати?
- я не впевнений. піду спробую розібратись
Я йду в дім. Діджей Б виходить надвір.
Ми спілкуємось. Я пропоную відволіктись на чомусь.
кажу: А, ти ж вмієш грати в нарди. Навчиш?
- Так. Дістає набір
1:40 він так і не зміг навчити. Але я йому кажу - не хвилюйся, в такому стані я б не зміг навчити грати в шахи. Давай просто спокійно посидимо. Він погоджується, роздивляється гральний кубик. Каже що він його заспокоює. В нас все стабілізується. Також через вікно видно людину С яка досі сидить у басейну в шляпі. Він - приклад спокою і безтурботності
1:50 до нас заходять Б і С і починають шуміти та сміятись. Я розумію їхній вайб. Я б залюбки зараз був на їх хвилі. Але я хочу допомогти А. в цей момент А каже що вони йому заважають, просе вийти. Вони в цей час його не розуміють і кажуть заспокойся пішли з нами посміємось. Він погодився і пішов.
Ми четверо трохи посміялись, повернули музику.
Діджей Б каже що залізе у басейн але дуже довго не може наважитись. Цим створює кіпіш. Але потім заліз. По власним відчуттям це зайняло пару годин а не хвилин.
2:10 мені стає погано. реально погано. Музика зациклюється, я втрачаю відчуття часу. Я не розумію скільки пройшло. Я взагалі не розумію що таке час. Я тону у глибині музики.
і тут вмикається просто неймовірний трек. Класику EDM
Я чую як у першій частині пісні задається гама, розповідають які будуть далі аккорди. Вдумуюсь у лірику. Чи дійсно можна втратити зв'язок із реальним світом? У мене такого не було навіть під лсд (650мкг)
Починається друга частина треку. По відчуттям перша йшла близько 20 годин. Я не перебільшую. В мене було багато досвіду із різними ПАВ і я ніколи не відчував час настільки розтягнутим.
Трек підходить до кінця. А моя свідомість починає... зникати? Я не знаю як описати наступний стан словами. Але я спробую все що можу.
Після цього з таймінгу випадає 6 годин. Все що я буду описувти зайняло стільки але я не знаю що коли було.
2:15 - 8:00(20:00) Я колись дивився підкаст Джо Рогана з Мікологом, який наївся пантерних(здається) грибів і в нього зациклилась одна дія. Я тоді ще думаю цікаво як так може бути і як воно відчувається.
І ось людині А знову погано. Музика знову вимикається. Йому знову холодно, він йде у дім.
Я сиджу з С і питаю чи йдемо допомагати? він питає чи треба? десь це вже було... Я йду в дім. про щось говорю з А. Мені стає дуууже погано. Я не розумію на що я дивлюсь. Кут огляду зменшився з 210* до 50*. Відчуття наче я дивлюсь через бінокль. Мозок не може опрацювати периферійний зір. Тільки один обьект на який я зараз дивлюсь. У мене починає зникати пам'ять але я ще цього не розумію. Далі вся розповідь буде від моїх думок.
-так. щось мені забагато лсд. Схоже що тріп йде трохи не за планом. Які в нас зараз проблеми?
1) ми не можемо зрозуміти де ми будемо. В будинку чи надворі.
чому? бо надворі краще але А холодно. Чому він не одягнеться? в нас ще пледи є.
1.1) музику. Музика треба коли вирішимо де ми будемо.
зараз запропоную йому рішення проблем але спочатку давай вирішу власні
2) мені наче теж трохи холодно
3) хочу у туалет
4) треба одягнути кофту
5) кофта в машині
6) треба ключі від машини що б взяти кофту
7) ключі у сумці. Ось вона. Беру. Але спочатку туалет. кидаю сумку йду в туалет.
Я в туалеті і до мене починають стукати інші, питають чи все добре. Випадково кажу ні, мені погано. Кажуть давай допоможемо. Кажу ні я сам, зараз прийду.
Сходив у туалет, в мене відшибає список проблем. Думаю що мені дуже погано. Є якесь нав'язливе відчуття що я можу померти.
Виходжу. Шукаю сумку. Знайшов. Навіщо? йду до басейну. там кіпіш. У мене щось питають. Прошу музику. музику увімкнули. Я не знаю що це за трек? Блін мені холодно. Треба кофта. Де вона? йду в дім питаю де моя кофта. Кажуть в машині. Точно. Йду в машину. Виходжу з будинку питають куди. Кажу в машину. питають навіщо? по кофту. Так ми в дім. Як в дім? нам же класно тут. "А" не подобається, йдемо у дім. Я все одно йду і надіваю кофту. Повертаюсь. Всі досі надворі але музики нема.
Мені стає ще гірше. йду знову у туалет. Падаю на підлогу. Я ледь стояв. Я починаю вірити що зараз помру. Треба якось послабити тріп. Пью сорбент. Сиджу над туалетом пхаю пальці у рот. Ніколи не вмів ригати. Запхав майже всю руку але поригати так і не вийшло.
Повертаюсь до басейну. А в будинку. Б і С ходять туди сюди. Всюди суматоха та кіпіш.
Я хочу що б кіпіш закінчився і ми почілили з музикою.
І десь тут вже стає помітний такий ефект.
Коли у мене з'являється якась думка - наприклад попросити музику, вона не формується до кінця. І коли вона з'явилась на 1% вже формується нова. І так потроху з'являються нові і нові частинки думок. В якийсь момент їх близько 50 і я просто тону в цих пазлах. Я не розумію де я, чому я тут, що зі мною. І я помічаю циклічність. Я знову намагаюсь зробити список проблем інших та своїх. Знову і знову я складаю цей список і як складу - одразу забуваю. Я потроху помічаю що я у якомусь циклі. День сурка. Я знову йду у туалет, намагаюсь ригати. Пацани знову питають що зі мною чи треба допомога. Хтось ще й відкрив двері. Десь після цього моя свідомість майже повністю покидає реальність і я стаю біомассою без конкретної цілі.
І тут відбувається те, що ніхто не очікував. Людина С, яка була духом спокою, знімає свої окуляри, ламає їх руками, біжить до 2х метрового забору, розбувається, перелазить забор поки людина А тягне його за руку назад і тікає кудись в даль без телефону (як він пізніше розповів він подумав що мене вбили і чомусь вирішив втікти). Я в цей момент цього не знаю і валяюсь у туалеті і свято вірю що я помираю. Я бачу своє тіло від 3 обличча. Сцена наче із фільму Into the Void. Я думаю ні, я ж не можу зараз померти. Чому? Сердцевий напад? пам'ять за останні пару днів взагалі відняло. Але я почав згадувати взагалі все своє життя. І тут у мене думка. Такого ж не буває від лсд. Може я зараз переживаю дмт тріп від того що мозок виділив дмт перед смертю? (ніколи не вживав дмт). Сподіваюсь що ні. Це точно не смерть. Я не хочу помирати. В цей момент мене на трохи повертають в тіло і у мене хтось питає: Може швидку? Я кажу так, я помираю. тоді думаю. Яка швидка, мене ж зараз заберуть у дурку чи будуть капати незрозуміло чим. Я не хочу швидку. Хапаю його за руку і кажу ні, не треба швидку. Але я помираю. Будь поруч. Знову спробував поригати без успіху.
В цей момент я взагалі не можу формувати думки. Але я знову помічаю старт циклу. Басейн. Чому я біля нього? як так вийшло. Йду в дім. Йду в машину. Йду в туалет. Ні, я не хочу помирати. Але помираю. Я це все вигадав собі, нічого такого зараз не відбувається.
І тут я знову біля басейну, у всіх кіпіш. Намагаюсь розібратись чому кіпіш. Мені каже людина Б шукати людину С (однакові імена) я думаю як шукати що таке. Він же був біля басейну. Мене кудись ведуть. І тут я знову не в тілі. Я десь у своїй голові. Я не знаю що я бачу. Зір це не те, на чому я зараз сфокусований. Я не знаю що таке зір. Як це бачити? Я просто якась свідомість, яка вже... померла? наче не помер. але як так? Знову цикли. Знову петлі. Знову день сурка. І після цього мене іноді кидають у тіло в якійсь локації у незрозумілий для мене час. І коли мене кидають усе що я відчуваю це 3 речі. 1) Я помираю прямо зараз. 2) Викличте швидку - ні не треба. 3) Мені треба дістатись додому. І я не розумію що людина С сдуріла і кудись втікла боса. Я не те що б не вірю у це. Я просто не розумію майже нічого що мені кажуть. Я зациклений у своїх думках і телепортуюсь по різним сценам.
І кожен раз коли мене закидують у тіло, я намагаюсь зрозуміти сцену, де я. Які проблеми інших? які мої? Я помираю. Лікарня? ні не треба. Додому. Сісти за кермо? ні не можна. Мене часто кидає у сцени, які я сам собі вигадав. десь 99% всього що я бачив було нереально. І я це розумів. Але я не розумів де реальне. І коли мене із моїх циклічних думок кидали у якусь сцену - головною ціллю для мене було розірвати цикли. Зробити щось не стандартне. Зробити щось після чого повтори кіпішу не будуть. І тут було дві ідеї. Зробити щось неадекватне. Змінити локацію(потрапити додому). Але я думаю. Блін багато сюжетів точно вигадані. Але раптом я зроблю хуйню у реалі? треба думати що можна а що ні. Була сцена де я ледь не сів за кермо. І як я потім дізнався це була реальність. Була сцена де я хотів розпалити вогонь але сам зрозумів що ідея погана. Я разів 10 просив викликати швидку а потім відміняв своє ж прохання. Потім я придумав. Таксі. Прошу таксі. А мені кажуть яке таксі нам потрібно знайти нашого друга. А я не розумію кого шукати, що за кіпіш. Дайте мені поїхати додому. Мене кидає по реальностям. Я всюди або помираю або прошу таксі. І в якийсь момент мене кидають у сцену де ми виходимо кудись із території доміку. Я не вірю що це реальність у той момент. Ми кудись йдемо. Всюди сюр. По грунтові дорозі в селі де з обох сторін зарослі лежить якийсь розбитий жигуль на обочині. Дуже гарно і кіношно. Це точно не реальність. Наступна сцена. Я йду, всюди якийсь кіпіш. У мене цикли. Я дивлюсь на ноги. По ним йорзає трава у росі і у кроксах купа камінців. Я думав що то не камінці а кліщі. Я бачив вигаданих кліщів та жуків з павуками які лізуть по ногам в гору. Які впиваються мені в ноги. Мені зараз на це похуй. Я помираю. Або вже помер. Помер в інших всесвітах разів 50. Наступна сцена. Кіношний краевид із полем. Треба зробити щось неадекватне що б перервати цикл. Вирішую зробити крок у поле та сходити в туалет. Друзі розказали що більш кіношної сцени ще не бачили. Я сходив у туалет настільки на похуй що тільки цигарки не вистачало у роті. Наступна сцена (між ними ще купа вигаданого брєду який навіть описати не вдасться. Як із снами. Щось взагалі не реалістичне. Тому описую тільки більш менш реалістичні сцени які пізніше виявились реальністю. Дорога. Наступна сцена. Я бачу за полем трасу. Я починаю йти туди і всі в ахуї бо я мовчки плівся за ними а тут в моменті здурів і пішов кудись у своєму напрямку через поле. Мене зупиняють кажуть що ти робиш. А я відчуваю що помираю і що треба додому. Відчуття як сонний параліч. Хочу кричати але не можу. Подумки кричу але тихо кажу - мені треба на трасу. Думаю про себе. Треба на трасу бо це точно не стандартно і не дуже небезпечно. Там я викличу собі таксі. Сумка? зі мною. Телефон? не знаю. Напевно ні. А як викликааа..... Бах наступна сцена. Купа сцен бреду. В якихось я помираю. З'являється глобальна думка що я вже давно лежу в дурці. Я здурів назавжди. І тут сцена де ми йдемо знову по красивій локації і я помічаю що сонце пройшло зенит і починається трохи вечірній вайб. Хух, скоро буде відпускати якщо це реальність. по відчуттям я в тріпі вже років 50. Напевно. Для мене не існує відчуття часу. І часу напевно теж. Після купи вигаданого бреду досить реалістична сцена. Ми йдемо по тій самій грунтовці і мимо нас проїзжає ендуро мотоцикл кові. Діджей Б переді мною махає рукою що б той зупинився. Але він проїхав поміж нас і не став. Знову роки бреду. Далі сцена як ми підходимо між полей до якоїсь жіночки похилого віку. Я останній з 3 йду. Вони питають у неї чи не бачила вона хлопця у одязі (про людину С). Я не розумію що відбувається але я бачу що поруч траса. Чудово. Скоро я туди дійду. Знову бред. Нагадую купа циклів. Циклічні думки. Я хочу вирватись із них. Одне і теж можу подумати і 200 і 500 разів. І ось сцена. Знову мотоцикліст. Той самий. Ми так само йдемо. Б так само махає рукою. Але той мотоциклість в цей час зупиняється. Я думаю що це паралельний всесвіт. (у мене було багато повторів сцен з різними варіаціями які я сам вигадав). Хтось у нього запитав чи він не бачив. Каже ні. Знову циклічний бред. Кіпіш. Я не у тілі. І тут я знову в дворі. Надворі вже десь 7 година. Скоро кінець. І я помічаю дивне. Якщо раніше як я описував думки починали формуватись і наслаювались то зараз деякі думки і дії почали доформовуватись до кінця і закриватись звільняючи місце в голові. Все досі циклічно. Я досі не розумію де я. Я подумав що я проживаю весь кіпіш від обличча всіх моїх друзів. І ось момент що я сиджу у басейну. Я хочу розірвати петлю не стандартною дією. Покупатись у холодній воді. Чи варто роздягнутись? точно Б тоді покупався. Він довго наважувався і я не пам'ятаю чи наважився. Я думаю це що я повторю те що зробив він? петля? ні, ось він ходить. Я це я. Це інший час. Інша сцена. Ладно, роздягаюсь. І ось я пірнаю. Холод. Я очищаюсь від бруду. Я стерильний. Вода всюди. Я починаю відчувати тіло. Це неймовірний спектр емоцій. Пару хвилин і я замерзаю. Я виліз з басейну і сів на його край. Дивно. Я в одній сцені вже більше 2 хвилин і мене не телепортує у іншу. Дивно, я можу формувати відносно довгі та складні думки. Як це все дивно. Невже відпускає? Я не в дурці? я не помираю? це не дмт тріп перед смертю? Я не помер? Що реально? Пам'ять... відновлюється? Я намагаюсь згадати спогадів на 100+ років (99% вигаданих) зрозуміти серед них що було реальним. Я сиджу на краю басейну десь пів години. Не говорю. Насправді всі ці години я не говорив. тільки слова так\ні і додому\швидка\таксі іноді. Будь ласка не телепортуйте нікуди. Я тут. Я у реальності. Як мені добре. Переді мною лежить м'яч який на початку тріпу прилетів у обличча. Мені дали чай та горішки. Я такого смачного ніколи не пив і не їв. Цей м'яч показує кінець глобальної петлі. Всі цикли що відкривались по троху закриваються. Весь час у своєму бреду я чув електронну музику. Вигадану. Схожу на трек оверсінкер. Зараз вона стає тихішою. Петлі розриваються та закриваються. Це неймовірне відчуття. А ще страх. Страх що багато чого що було - було реально. І тут я намагаюсь повірити у те що друг С реально сдурів і втік босий кудись. І ми його не знайшли. У моєму бреду були реальності де він був суіцидніком і втопився. Я сиджу і дивлюсь на м'яч. Думки досі трохи рвані і не стабільні. Цей м'яч такий прекрасний. Він втілення спорту. Спорт це неймовірно. Без вайбу бреду і дурки. Без вихваляння. Просто чистий спорт це гарно. Коли ти приходиш і робиш те що вмієш. Це дійсно неймовірно гарно.
08:00 (20:00) Я встаю з краю басейну і починаю говорити. Перше питання мені
- Скажи щось окрім да чи ні
- Що наприклад?
- УРАААА він говорить. Ти знову з нами?
- А що був ні? що відбувається?
- ти що реально не пам'ятаєш?
- ні. У мене в голові пазли, допоможіть зрозуміти що реально.
І тут мені розповідають весь цей жах що друг втік і загубився. Що ми реально десь ходили і говорили з людьми. Що я теж сдурів на деякий час. Я не можу в це повірити. Це сюжет наче з фільму. А дзвонить знайомому який живе поруч і просить приїхати допомогти знайти С на машині. Той без зайвих питань їде сюди. І чудом по дорозі на перехресті зустрічає С і привозить його. Історію від обличча С писати не буду бо це вже і так на пів книжки тексту.
Ми смажимо шашлик і сміємось що все добре закінчилось. Цей тріп був неймовірний. Але і емоційно... вбив мене. Я по відчуттям помер разів 50. Я в моменті багато разів думав що сдурів. Що ніколи не буду більше нічого вживати(це не правда) і що музика - це прекрасно.
Оцінка тріпу: -10 це був жах але я настільки охуїв що раз у житті так охуїти точно варто.
Ось така от історія. А чи був у вас ego death досвід? Як він пройшов?
Толлер : Відсутній. Вживаю лсд раз на 3-6 місяців
Дозування: 900мкг = 3 и 1\4 марки по 280мкг
Також за добу до трипу взагалі нічого не їв та почистив організм сорбентом
Чому "не" тріп репорт? Бо він буде написаний не у класичному форматі. І пишу я його з двума цілями.
1) Застерегти тих, хто планує пережити ego death
2) Дізнатись про досвід тих, хто це пережив та чи хотіли б вони повторити.
Чи хотів би повторити я? Точно ні.
Чи шкодую я про те що так сталось? Напевно ні. Раз в житті настільки охуїти точно можна.
Чи рекомендував би я комусь цей досвід? Більше ні аніж так. Це щось типу зеленого слонику. Настільки жахливо що аж прикольно.
Ну, почнемо.
(14:00) 00:00 Початок.
00:30 Неймовірно швидко відчуваю перші ефекти. Як так? зазвичай це займає хвилин 45-60. Марки досі у роті, я звик не ковтати як най довше
00:45 Починається легкий морфінг обьектів, чудова погода(перемінна хмарність з кучовими хмарами), починаю бачити фрактали та купу асоціацій на хмарах.
Тут варто розповісти про сет і сеттінг.
Локація - дача друга з басейном. Нас 4. В інших менші дозування. Сет у мене був чудовий. Я довго готувався до цього дня, до нової для себе дози, до першого у житті тріпу більше ніж в 2 людини. В одного (С) у компанії це був взагалі перший тріп у житті і я був впевнений що якщо щось піде не так я зможу його витягти з беду.
Ми завчасно зробили плейліст. Поки чекали ефекти - розкладали стільці, облаштовували свій спейс для чілу біля басейну.
І тут я розумію що відбувається якийсь невеликий кіпіш. Музики немає, хтось кудись ходить, комусь холодно. І тут я прошу увімкнути музику.
Ідея робити плейліст з пісень від 4 людей була поганою. Бо всі кидали пісні у різних жанрах і тільки ти звик до одного вайбу тебе кидають у інший.
Перша пісня була жахлива. Добре що через пару хвилин її скіпнули. Взагалі діджей (людина Б) скіпав багато пісень.
01:00 І тут нас просто зносить цунамі. Хвиля ефектів до якої ми взагалі не були готові.
Мені кидають мокрий м'яч з басейну а я замість того що б зловити його отримую ним по обличчу і відчуваю що разом з цим м'ячем мені у голову вдарили всі 900мкг.
Є1:20 починається легкий дощ і мені просто зносить голову від краси крапель у басейні. Всі ці лінії утворюють неймовірні геометричні паттерни. Замість звичайного кола від падіння каплі розходиться 6-12 кутна фігура і їх така безліч що вони утворюють фрактал з певною ентропією.
Але тут і починається старт мого жаху. Та людина (А), якій було холодно, пішла у дім. З ним пішов ще один (Б). І біля басейну ми сидимо з людиною С. Важливо зауважити що людину Б і С звати однаково. Ми сидимо далі у басейну і я чую що людині А стало не дуже добре. Йому "забагато" інформації і всього. Він не може все це осягнути.
1:25 Діджей (Б) нам вимикає музику бо А каже що йому заважає.
1:30 Я чую що щось там взагалі погані діалоги і напевно варто піти та спробувати допомогти. Питаю в людини С чи хоче він піти допомогти?
- З чим?
- ну там А щось погано
- Настільки що треба допомагати?
- я не впевнений. піду спробую розібратись
Я йду в дім. Діджей Б виходить надвір.
Ми спілкуємось. Я пропоную відволіктись на чомусь.
кажу: А, ти ж вмієш грати в нарди. Навчиш?
- Так. Дістає набір
1:40 він так і не зміг навчити. Але я йому кажу - не хвилюйся, в такому стані я б не зміг навчити грати в шахи. Давай просто спокійно посидимо. Він погоджується, роздивляється гральний кубик. Каже що він його заспокоює. В нас все стабілізується. Також через вікно видно людину С яка досі сидить у басейну в шляпі. Він - приклад спокою і безтурботності
1:50 до нас заходять Б і С і починають шуміти та сміятись. Я розумію їхній вайб. Я б залюбки зараз був на їх хвилі. Але я хочу допомогти А. в цей момент А каже що вони йому заважають, просе вийти. Вони в цей час його не розуміють і кажуть заспокойся пішли з нами посміємось. Він погодився і пішов.
Ми четверо трохи посміялись, повернули музику.
Діджей Б каже що залізе у басейн але дуже довго не може наважитись. Цим створює кіпіш. Але потім заліз. По власним відчуттям це зайняло пару годин а не хвилин.
2:10 мені стає погано. реально погано. Музика зациклюється, я втрачаю відчуття часу. Я не розумію скільки пройшло. Я взагалі не розумію що таке час. Я тону у глибині музики.
і тут вмикається просто неймовірний трек. Класику EDM
Починається друга частина треку. По відчуттям перша йшла близько 20 годин. Я не перебільшую. В мене було багато досвіду із різними ПАВ і я ніколи не відчував час настільки розтягнутим.
Трек підходить до кінця. А моя свідомість починає... зникати? Я не знаю як описати наступний стан словами. Але я спробую все що можу.
Після цього з таймінгу випадає 6 годин. Все що я буду описувти зайняло стільки але я не знаю що коли було.
2:15 - 8:00(20:00) Я колись дивився підкаст Джо Рогана з Мікологом, який наївся пантерних(здається) грибів і в нього зациклилась одна дія. Я тоді ще думаю цікаво як так може бути і як воно відчувається.
І ось людині А знову погано. Музика знову вимикається. Йому знову холодно, він йде у дім.
Я сиджу з С і питаю чи йдемо допомагати? він питає чи треба? десь це вже було... Я йду в дім. про щось говорю з А. Мені стає дуууже погано. Я не розумію на що я дивлюсь. Кут огляду зменшився з 210* до 50*. Відчуття наче я дивлюсь через бінокль. Мозок не може опрацювати периферійний зір. Тільки один обьект на який я зараз дивлюсь. У мене починає зникати пам'ять але я ще цього не розумію. Далі вся розповідь буде від моїх думок.
-так. щось мені забагато лсд. Схоже що тріп йде трохи не за планом. Які в нас зараз проблеми?
1) ми не можемо зрозуміти де ми будемо. В будинку чи надворі.
чому? бо надворі краще але А холодно. Чому він не одягнеться? в нас ще пледи є.
1.1) музику. Музика треба коли вирішимо де ми будемо.
зараз запропоную йому рішення проблем але спочатку давай вирішу власні
2) мені наче теж трохи холодно
3) хочу у туалет
4) треба одягнути кофту
5) кофта в машині
6) треба ключі від машини що б взяти кофту
7) ключі у сумці. Ось вона. Беру. Але спочатку туалет. кидаю сумку йду в туалет.
Я в туалеті і до мене починають стукати інші, питають чи все добре. Випадково кажу ні, мені погано. Кажуть давай допоможемо. Кажу ні я сам, зараз прийду.
Сходив у туалет, в мене відшибає список проблем. Думаю що мені дуже погано. Є якесь нав'язливе відчуття що я можу померти.
Виходжу. Шукаю сумку. Знайшов. Навіщо? йду до басейну. там кіпіш. У мене щось питають. Прошу музику. музику увімкнули. Я не знаю що це за трек? Блін мені холодно. Треба кофта. Де вона? йду в дім питаю де моя кофта. Кажуть в машині. Точно. Йду в машину. Виходжу з будинку питають куди. Кажу в машину. питають навіщо? по кофту. Так ми в дім. Як в дім? нам же класно тут. "А" не подобається, йдемо у дім. Я все одно йду і надіваю кофту. Повертаюсь. Всі досі надворі але музики нема.
Мені стає ще гірше. йду знову у туалет. Падаю на підлогу. Я ледь стояв. Я починаю вірити що зараз помру. Треба якось послабити тріп. Пью сорбент. Сиджу над туалетом пхаю пальці у рот. Ніколи не вмів ригати. Запхав майже всю руку але поригати так і не вийшло.
Повертаюсь до басейну. А в будинку. Б і С ходять туди сюди. Всюди суматоха та кіпіш.
Я хочу що б кіпіш закінчився і ми почілили з музикою.
І десь тут вже стає помітний такий ефект.
Коли у мене з'являється якась думка - наприклад попросити музику, вона не формується до кінця. І коли вона з'явилась на 1% вже формується нова. І так потроху з'являються нові і нові частинки думок. В якийсь момент їх близько 50 і я просто тону в цих пазлах. Я не розумію де я, чому я тут, що зі мною. І я помічаю циклічність. Я знову намагаюсь зробити список проблем інших та своїх. Знову і знову я складаю цей список і як складу - одразу забуваю. Я потроху помічаю що я у якомусь циклі. День сурка. Я знову йду у туалет, намагаюсь ригати. Пацани знову питають що зі мною чи треба допомога. Хтось ще й відкрив двері. Десь після цього моя свідомість майже повністю покидає реальність і я стаю біомассою без конкретної цілі.
І тут відбувається те, що ніхто не очікував. Людина С, яка була духом спокою, знімає свої окуляри, ламає їх руками, біжить до 2х метрового забору, розбувається, перелазить забор поки людина А тягне його за руку назад і тікає кудись в даль без телефону (як він пізніше розповів він подумав що мене вбили і чомусь вирішив втікти). Я в цей момент цього не знаю і валяюсь у туалеті і свято вірю що я помираю. Я бачу своє тіло від 3 обличча. Сцена наче із фільму Into the Void. Я думаю ні, я ж не можу зараз померти. Чому? Сердцевий напад? пам'ять за останні пару днів взагалі відняло. Але я почав згадувати взагалі все своє життя. І тут у мене думка. Такого ж не буває від лсд. Може я зараз переживаю дмт тріп від того що мозок виділив дмт перед смертю? (ніколи не вживав дмт). Сподіваюсь що ні. Це точно не смерть. Я не хочу помирати. В цей момент мене на трохи повертають в тіло і у мене хтось питає: Може швидку? Я кажу так, я помираю. тоді думаю. Яка швидка, мене ж зараз заберуть у дурку чи будуть капати незрозуміло чим. Я не хочу швидку. Хапаю його за руку і кажу ні, не треба швидку. Але я помираю. Будь поруч. Знову спробував поригати без успіху.
В цей момент я взагалі не можу формувати думки. Але я знову помічаю старт циклу. Басейн. Чому я біля нього? як так вийшло. Йду в дім. Йду в машину. Йду в туалет. Ні, я не хочу помирати. Але помираю. Я це все вигадав собі, нічого такого зараз не відбувається.
І тут я знову біля басейну, у всіх кіпіш. Намагаюсь розібратись чому кіпіш. Мені каже людина Б шукати людину С (однакові імена) я думаю як шукати що таке. Він же був біля басейну. Мене кудись ведуть. І тут я знову не в тілі. Я десь у своїй голові. Я не знаю що я бачу. Зір це не те, на чому я зараз сфокусований. Я не знаю що таке зір. Як це бачити? Я просто якась свідомість, яка вже... померла? наче не помер. але як так? Знову цикли. Знову петлі. Знову день сурка. І після цього мене іноді кидають у тіло в якійсь локації у незрозумілий для мене час. І коли мене кидають усе що я відчуваю це 3 речі. 1) Я помираю прямо зараз. 2) Викличте швидку - ні не треба. 3) Мені треба дістатись додому. І я не розумію що людина С сдуріла і кудись втікла боса. Я не те що б не вірю у це. Я просто не розумію майже нічого що мені кажуть. Я зациклений у своїх думках і телепортуюсь по різним сценам.
І кожен раз коли мене закидують у тіло, я намагаюсь зрозуміти сцену, де я. Які проблеми інших? які мої? Я помираю. Лікарня? ні не треба. Додому. Сісти за кермо? ні не можна. Мене часто кидає у сцени, які я сам собі вигадав. десь 99% всього що я бачив було нереально. І я це розумів. Але я не розумів де реальне. І коли мене із моїх циклічних думок кидали у якусь сцену - головною ціллю для мене було розірвати цикли. Зробити щось не стандартне. Зробити щось після чого повтори кіпішу не будуть. І тут було дві ідеї. Зробити щось неадекватне. Змінити локацію(потрапити додому). Але я думаю. Блін багато сюжетів точно вигадані. Але раптом я зроблю хуйню у реалі? треба думати що можна а що ні. Була сцена де я ледь не сів за кермо. І як я потім дізнався це була реальність. Була сцена де я хотів розпалити вогонь але сам зрозумів що ідея погана. Я разів 10 просив викликати швидку а потім відміняв своє ж прохання. Потім я придумав. Таксі. Прошу таксі. А мені кажуть яке таксі нам потрібно знайти нашого друга. А я не розумію кого шукати, що за кіпіш. Дайте мені поїхати додому. Мене кидає по реальностям. Я всюди або помираю або прошу таксі. І в якийсь момент мене кидають у сцену де ми виходимо кудись із території доміку. Я не вірю що це реальність у той момент. Ми кудись йдемо. Всюди сюр. По грунтові дорозі в селі де з обох сторін зарослі лежить якийсь розбитий жигуль на обочині. Дуже гарно і кіношно. Це точно не реальність. Наступна сцена. Я йду, всюди якийсь кіпіш. У мене цикли. Я дивлюсь на ноги. По ним йорзає трава у росі і у кроксах купа камінців. Я думав що то не камінці а кліщі. Я бачив вигаданих кліщів та жуків з павуками які лізуть по ногам в гору. Які впиваються мені в ноги. Мені зараз на це похуй. Я помираю. Або вже помер. Помер в інших всесвітах разів 50. Наступна сцена. Кіношний краевид із полем. Треба зробити щось неадекватне що б перервати цикл. Вирішую зробити крок у поле та сходити в туалет. Друзі розказали що більш кіношної сцени ще не бачили. Я сходив у туалет настільки на похуй що тільки цигарки не вистачало у роті. Наступна сцена (між ними ще купа вигаданого брєду який навіть описати не вдасться. Як із снами. Щось взагалі не реалістичне. Тому описую тільки більш менш реалістичні сцени які пізніше виявились реальністю. Дорога. Наступна сцена. Я бачу за полем трасу. Я починаю йти туди і всі в ахуї бо я мовчки плівся за ними а тут в моменті здурів і пішов кудись у своєму напрямку через поле. Мене зупиняють кажуть що ти робиш. А я відчуваю що помираю і що треба додому. Відчуття як сонний параліч. Хочу кричати але не можу. Подумки кричу але тихо кажу - мені треба на трасу. Думаю про себе. Треба на трасу бо це точно не стандартно і не дуже небезпечно. Там я викличу собі таксі. Сумка? зі мною. Телефон? не знаю. Напевно ні. А як викликааа..... Бах наступна сцена. Купа сцен бреду. В якихось я помираю. З'являється глобальна думка що я вже давно лежу в дурці. Я здурів назавжди. І тут сцена де ми йдемо знову по красивій локації і я помічаю що сонце пройшло зенит і починається трохи вечірній вайб. Хух, скоро буде відпускати якщо це реальність. по відчуттям я в тріпі вже років 50. Напевно. Для мене не існує відчуття часу. І часу напевно теж. Після купи вигаданого бреду досить реалістична сцена. Ми йдемо по тій самій грунтовці і мимо нас проїзжає ендуро мотоцикл кові. Діджей Б переді мною махає рукою що б той зупинився. Але він проїхав поміж нас і не став. Знову роки бреду. Далі сцена як ми підходимо між полей до якоїсь жіночки похилого віку. Я останній з 3 йду. Вони питають у неї чи не бачила вона хлопця у одязі (про людину С). Я не розумію що відбувається але я бачу що поруч траса. Чудово. Скоро я туди дійду. Знову бред. Нагадую купа циклів. Циклічні думки. Я хочу вирватись із них. Одне і теж можу подумати і 200 і 500 разів. І ось сцена. Знову мотоцикліст. Той самий. Ми так само йдемо. Б так само махає рукою. Але той мотоциклість в цей час зупиняється. Я думаю що це паралельний всесвіт. (у мене було багато повторів сцен з різними варіаціями які я сам вигадав). Хтось у нього запитав чи він не бачив. Каже ні. Знову циклічний бред. Кіпіш. Я не у тілі. І тут я знову в дворі. Надворі вже десь 7 година. Скоро кінець. І я помічаю дивне. Якщо раніше як я описував думки починали формуватись і наслаювались то зараз деякі думки і дії почали доформовуватись до кінця і закриватись звільняючи місце в голові. Все досі циклічно. Я досі не розумію де я. Я подумав що я проживаю весь кіпіш від обличча всіх моїх друзів. І ось момент що я сиджу у басейну. Я хочу розірвати петлю не стандартною дією. Покупатись у холодній воді. Чи варто роздягнутись? точно Б тоді покупався. Він довго наважувався і я не пам'ятаю чи наважився. Я думаю це що я повторю те що зробив він? петля? ні, ось він ходить. Я це я. Це інший час. Інша сцена. Ладно, роздягаюсь. І ось я пірнаю. Холод. Я очищаюсь від бруду. Я стерильний. Вода всюди. Я починаю відчувати тіло. Це неймовірний спектр емоцій. Пару хвилин і я замерзаю. Я виліз з басейну і сів на його край. Дивно. Я в одній сцені вже більше 2 хвилин і мене не телепортує у іншу. Дивно, я можу формувати відносно довгі та складні думки. Як це все дивно. Невже відпускає? Я не в дурці? я не помираю? це не дмт тріп перед смертю? Я не помер? Що реально? Пам'ять... відновлюється? Я намагаюсь згадати спогадів на 100+ років (99% вигаданих) зрозуміти серед них що було реальним. Я сиджу на краю басейну десь пів години. Не говорю. Насправді всі ці години я не говорив. тільки слова так\ні і додому\швидка\таксі іноді. Будь ласка не телепортуйте нікуди. Я тут. Я у реальності. Як мені добре. Переді мною лежить м'яч який на початку тріпу прилетів у обличча. Мені дали чай та горішки. Я такого смачного ніколи не пив і не їв. Цей м'яч показує кінець глобальної петлі. Всі цикли що відкривались по троху закриваються. Весь час у своєму бреду я чув електронну музику. Вигадану. Схожу на трек оверсінкер. Зараз вона стає тихішою. Петлі розриваються та закриваються. Це неймовірне відчуття. А ще страх. Страх що багато чого що було - було реально. І тут я намагаюсь повірити у те що друг С реально сдурів і втік босий кудись. І ми його не знайшли. У моєму бреду були реальності де він був суіцидніком і втопився. Я сиджу і дивлюсь на м'яч. Думки досі трохи рвані і не стабільні. Цей м'яч такий прекрасний. Він втілення спорту. Спорт це неймовірно. Без вайбу бреду і дурки. Без вихваляння. Просто чистий спорт це гарно. Коли ти приходиш і робиш те що вмієш. Це дійсно неймовірно гарно.
08:00 (20:00) Я встаю з краю басейну і починаю говорити. Перше питання мені
- Скажи щось окрім да чи ні
- Що наприклад?
- УРАААА він говорить. Ти знову з нами?
- А що був ні? що відбувається?
- ти що реально не пам'ятаєш?
- ні. У мене в голові пазли, допоможіть зрозуміти що реально.
І тут мені розповідають весь цей жах що друг втік і загубився. Що ми реально десь ходили і говорили з людьми. Що я теж сдурів на деякий час. Я не можу в це повірити. Це сюжет наче з фільму. А дзвонить знайомому який живе поруч і просить приїхати допомогти знайти С на машині. Той без зайвих питань їде сюди. І чудом по дорозі на перехресті зустрічає С і привозить його. Історію від обличча С писати не буду бо це вже і так на пів книжки тексту.
Ми смажимо шашлик і сміємось що все добре закінчилось. Цей тріп був неймовірний. Але і емоційно... вбив мене. Я по відчуттям помер разів 50. Я в моменті багато разів думав що сдурів. Що ніколи не буду більше нічого вживати(це не правда) і що музика - це прекрасно.
Оцінка тріпу: -10 це був жах але я настільки охуїв що раз у житті так охуїти точно варто.
Ось така от історія. А чи був у вас ego death досвід? Як він пройшов?
Особенно с того места, как твой товарищ сломал очки и пытался убежать, потому что шифранул, что тебя уже убили. Как ты уже понял, в таком угаре разница между "подумал" и "сделал", крайне мала.
