March
Посвященный
Мислення своїх постійно отоючучих думок перетворено в страх. Він повсюди зі мною, — тягаю його із собою, ніби нашу ненароджену дитину, сильно бажану мною, на своїх роздертих руках. Страх повсюди зі мною, він мабуть, граючи мною зумів стати тим засмученим, рутинним, дуже тепер звичним життям, так схильним до звірських спроб самогубств, нескінченних але й також недовершених до кінця. Якусь кількість вже нараховано, але навіть калькулятор вже збився з їх точністю. страх супроводжує істину. Супроводжує дощ, сильні зі зливами грози безсонними ночами. А зимні вечори тугою засніжені, викинули чи то ненароком загубили в недрах моїх, в якомусь непомітному місці велику кількість дурнуватих ніколи не сказаних фраз, які згодом схоже будуть загрозою в моїх звірських, одурманюючих розум почуттях. Загублена кожна щаслива мить, та ніякою є кожна наразі, кожна мить стала пуста, така сама, як те, що тепер присутнім є у твоїх потухлих вже, блідо-зелених очах. Ми втратили спільними, напівшляху покинутими спробами все, окрім одне одного, але приречено підібрали зайвим щось, що викликає цей страх. Я поряд, скоро мабуть прибуду до тебе своїми неврозами, лиш би зуміти тебе кохати правильно, відкинути одержимість і своїх необдуманих розчарувань. Нескінченно розчаровано твоя, і так боюсь відчути це одне до одного — до гіркоти, але страх мені ніби вже рідним як ти став.
