Цю історію я написав для свого брата Колі, який зараз безуспішно намагається справитись з алкоголізмом та йде на "дно". Сподіваюсь, це йому допоможе.
Я стою на вершині свого життя і дивлюся вниз на шлях, яким пройшов. Каміння, що збивали мене з ніг, урвища, де я падав у пітьму, колючі хащі, де здавалося, вже не знайти виходу. І все ж, я тут — дихаю на повні груди, зцілений, справжній.
Колись я тонув у тумані, де алкоголь був моїм єдиним маяком. Я думав, що він зігріває, але він тільки роз’їдав мене зсередини. Я сам зачиняв двері перед собою, сам ховав ключ від майбутнього у склянці. Здавалося, мене все влаштовує. Але це була ілюзія, яка ховала порожнечу, що з кожним днем ширшала, мов бездонна прірва.
І от одного разу я прокинувся — не просто фізично, а наче прокинувся всім своїм єством. Я побачив себе збоку: зламаного, змученого, загубленого. Це було боляче. Але у тому болю народився голос, який шепотів: «Ти ще не кінець. У тобі є більше, ніж ти бачиш зараз».
Я почав з малого. Один крок. Один день без пляшки. Один день, щоб просто бути. Я відчував, як важко йти вперед, але з кожним кроком ноги ставали міцнішими, а серце — спокійнішим. Поступово туман почав розсіюватися. Я згадав, що таке мріяти. Я згадав, як у дитинстві хотів будувати, творити, бути лідером.
Я зібрав свою бригаду — людей, яким теж було непросто. Разом ми працювали, як єдиний механізм. Ми не просто будували стіни чи ремонтували дахи. Ми будували нові життя, відновлювали втрачену віру в себе. Моя бригада стала моєю родиною. І знаєте, що найцінніше? Ми всі йшли шляхом відновлення — кожен по-своєму, але разом.
Тепер я бачу світ чітко. Мої руки міцні, мої очі ясні. Я дивлюся на свої шрами — вони більше не болять, вони розповідають історії. І кожна з них говорить про перемогу. Про те, як я піднявся з колін і знайшов себе. Алкоголь? Це минуле, яке я лишаю за спиною, як зношений одяг.
Я навчився прощати. Себе. Тих, хто пішов. Тих, хто не вірив. Бо найбільша перемога — це мир у своєму серці.
Тепер я — той, ким завжди хотів бути. Я відчуваю життя у кожній клітині. Я вірю в диво кожного світанку. І якщо колись хтось спитає, як я зміг, я скажу:
«Я просто вирішив не здаватися. Я просто зробив перший крок. І тепер я йду далі, туди, де світло завжди перемагає темряву.»
Я стою на вершині свого життя і дивлюся вниз на шлях, яким пройшов. Каміння, що збивали мене з ніг, урвища, де я падав у пітьму, колючі хащі, де здавалося, вже не знайти виходу. І все ж, я тут — дихаю на повні груди, зцілений, справжній.
Колись я тонув у тумані, де алкоголь був моїм єдиним маяком. Я думав, що він зігріває, але він тільки роз’їдав мене зсередини. Я сам зачиняв двері перед собою, сам ховав ключ від майбутнього у склянці. Здавалося, мене все влаштовує. Але це була ілюзія, яка ховала порожнечу, що з кожним днем ширшала, мов бездонна прірва.
І от одного разу я прокинувся — не просто фізично, а наче прокинувся всім своїм єством. Я побачив себе збоку: зламаного, змученого, загубленого. Це було боляче. Але у тому болю народився голос, який шепотів: «Ти ще не кінець. У тобі є більше, ніж ти бачиш зараз».
Я почав з малого. Один крок. Один день без пляшки. Один день, щоб просто бути. Я відчував, як важко йти вперед, але з кожним кроком ноги ставали міцнішими, а серце — спокійнішим. Поступово туман почав розсіюватися. Я згадав, що таке мріяти. Я згадав, як у дитинстві хотів будувати, творити, бути лідером.
Я зібрав свою бригаду — людей, яким теж було непросто. Разом ми працювали, як єдиний механізм. Ми не просто будували стіни чи ремонтували дахи. Ми будували нові життя, відновлювали втрачену віру в себе. Моя бригада стала моєю родиною. І знаєте, що найцінніше? Ми всі йшли шляхом відновлення — кожен по-своєму, але разом.
Тепер я бачу світ чітко. Мої руки міцні, мої очі ясні. Я дивлюся на свої шрами — вони більше не болять, вони розповідають історії. І кожна з них говорить про перемогу. Про те, як я піднявся з колін і знайшов себе. Алкоголь? Це минуле, яке я лишаю за спиною, як зношений одяг.
Я навчився прощати. Себе. Тих, хто пішов. Тих, хто не вірив. Бо найбільша перемога — це мир у своєму серці.
Тепер я — той, ким завжди хотів бути. Я відчуваю життя у кожній клітині. Я вірю в диво кожного світанку. І якщо колись хтось спитає, як я зміг, я скажу:
«Я просто вирішив не здаватися. Я просто зробив перший крок. І тепер я йду далі, туди, де світло завжди перемагає темряву.»
