Кто бы сомневался топить не хочу минутку выиграть хочу
"Хто хоче виграти хвилинку?"
(На сцені — двоє дідусів, Василь і Петро, сидять на лавці біля будинку. Василь тримає в руках старий годинник, а Петро — газету.)
Василь: (роздивляючись годинник)
Ох, Петре, бачиш, що сталось?
Моя “Ракета” зупинилась!
Не йде ні стрілка, ні хвилина...
Мабуть, померла, бідолашна!
Петро: (не відриваючись від газети)
І що ти, друже, так сумуєш?
Навіщо час тобі рахувать?
Бо час — то гроші, так кажуть люди,
А в нас, пенсіонерів, що — багатство?
Хіба болить, що на півдня ти
Змарнуєш час, як на рибалці?
Василь:
Та ні, не в грошах, в іншому річ!
Я от подумав: якщо годинник
Завжди поспішав на три хвилини,
А зараз зупинився...
То я виграв, чи що, на ці три хвилини?
Чи точніше, в мене тепер
Є три хвилини, які я можу витратити
На що завгодно! Може, на сон,
А може, на те, щоб випити чай
Без поспіху, просто так, для душі...
Петро:
(відкладає газету, сміється)
Ну й хитрий ти, Василю!
Ти наче грав у гру «Хто хоче стати мільйонером»,
Але на мінімалках!
Не хочеш виграти мільйон —
Боїшся грошей, а вони ж — клопіт.
А от три хвилини — це ж ніби дрібниця,
Але як приємно, коли ти їх маєш!
Василь:
Ну, то що, Петре, будемо ділитись?
Ти ось, я бачу, в газету втупився,
Там, мабуть, про час, про гроші...
А давай, ми з тобою, ці три хвилини
Просто помовчимо,
І послухаємо, як співають пташки?
Бо справжнє багатство —
Не в годинниках, не в грошах,
А в тому, що ти можеш зупинитись
І насолодитись миттю!
(Дідусі мовчать, посміхаються. Чути спів пташок.)
Завіса.