Вестфалія. Дощ стікає тонкими жилками по вікнах, малюючи свої власні маршрути. Важке небо нависає над містом, залишаючи у повітрі густий запах мокрого асфальту, кори старих каштанів і легку металеву гостроту озону. Я сиджу у глибокому шкіряному кріслі, схрестивши ноги, і вдивляюсь у світло настільної лампи, яке розрізає сутінкову напівтемряву кімнати. На програвачі крутиться платівка Єммі Вайт Хаус – її голос, наче витриманий портвейн, тягучий, напівзламаний, але справжній до кісток.
Переді мною – кришталева склянка. Всередині – Віскі Морріс, Токай Баррел. Напій повільно коливається, коли я беру його в руку, його темне золото переливається у світлі лампи. Перший ковток – як тихе натискання на педаль фортепіано. Спочатку в ньому щось медове, тепле, навіть трохи ванільне – дихання витриманих бочок. Потім – терпкість дуба, що розкривається у горлі, залишаючи довгий, глибокий післясмак, немов роздуми у дощову ніч.
Мозок розслаблюється, думки ніби випливають у простір, знаходячи нові форми. Важкість дня розчиняється у спіралі алкоголю, натомість приходить легка меланхолія, що огортає, мов старий кашеміровий плед. Платівка тріщить на фоні – ніби хтось поруч палить сигарету і задумливо перегортає сторінки книги, яку вже перечитував десятки разів.
Другий ковток приносить глибші відтінки. Здається, я відчуваю сліди того самого токайського вина, що колись спало у цих бочках. Віскі ніби спілкується зі мною – говорить повільно, упевнено, не поспішаючи. Він залишає мене наодинці з моїми думками, але при цьому підтримує, як старий друг, який ніколи не ставить зайвих питань.
Дощ за вікном не зупиняється. Я вдихаю густе, напоєне вологою повітря і відчуваю, як простір навколо стає м’якшим. Ніби світ трохи зсувається, ніби музика вплітається у нього, а віскі дає можливість побачити речі без поспіху, розібрати їх на складові, скласти знову – як вінтажну головоломку.
Я не поспішаю. Віскі Морріс не любить поспіху. Він створений для таких вечорів – коли ти можеш дозволити собі зникнути з суєти, дозволити думкам текти так само плавно, як дощові струмки за вікном.
І десь у цьому всьому є спокій.
