Жоржъ Борманъ
Мудрец
"Довга прогулянка", яку Стівен Кінг написав ще у студентські роки в 1960-х, розповідає про змагання юнаків у смертельному марафоні заради розваги. Нова екранізація роману наочно демонструє, як він передбачив нашу добу реаліті-шоу.
Сто підлітків, обраних шляхом жеребкування з усієї території США, вирушають у марафон без фінішу. За ними стежать озброєні солдати на джипах і глядачі по всьому світу. Вони повинні підтримувати швидкість 6,5 км/год, а якщо сповільнюються, отримують попередження. Три попередження – і учасника вбивають. Останній, хто залишиться на ногах, отримує право сам обрати свою нагороду.
Це похмура й водночас захоплива концепція "Довгої прогулянки" – напрочуд далекоглядного роману, який Стівен Кінг написав між 1966 та 1967 роками, на першому курсі коледжу.
Події розгортаються в альтернативній історії США, що перебувають під військовою диктатурою. Це була перша книга, яку написав Кінг, але опублікували її лише у 1979 році – через п'ять років після того, як у списках бестселерів з гучним успіхом з'явився роман "Керрі".
Тепер, через 46 років, коли Кінгові виповнилося 78, "Довга прогулянка" нарешті отримала екранізацію, прем'єра якої відбулася цими вихідними.
Автор фото,Murray Close/Lionsgate
Підпис до фото,"Довга прогулянка" – це болісна, жорстока історія, яка водночас оспівує дружбу та братерство
"Я прочитав "Довгу прогулянку" приблизно в той час, коли працював над "Я – легенда" [2007], і закохався в неї", – пояснює режисер Франсіс Лоуренс, який добре знається на смертельних антиутопічних змаганнях, адже зняв останні чотири фільми із серії "Голодні ігри".
"Вона стала, мабуть, моєю улюбленою книжкою Кінга, і однією з моїх улюблених книжок взагалі", - додає він.
Лоуренс наголошує, що йому було важливо залишитися вірним духу роману, який часто називають найбільш песимістичним у Кінга, з його суворим насильством і крижаним депресивним відчаєм - що, можливо, і пояснює, чому шлях до кіноекранів був настільки виснажливим.
Спершу права на книгу належали Джорджу А. Ромеро, а потім Френку Дарабонту, які обидва вже мали досвід співпраці з Кінгом – у випадку Ромеро це були "Калейдоскоп жахів" і "Темна половина", а в Дарабонта – "Втеча з Шоушенка", "Зелена миля" та "Імла". Але обидва не змогли довести проєкт до завершення.
Натомість це зміг зробити Лоуренс - без "пом'якшення" моторошної історії для масової аудиторії.
"Ви повинні відчути кілометри і час, що минає, і відчути деградацію – емоційну, психологічну, фізичну, – наполягає він. – Я не збирався розбавляти це й робити так, щоб студія почувалася надто комфортно".
"У самій природі історії є щось безжально песимістичне – адже багато молодих людей гине", – погоджується кінематографіст і письменник Майкл Блайт, який був старшим укладачем програми Британського інституту кіно, коли там у 2015 році організували місячний ретроспективний показ фільмів за Кінгом.
"Але водночас там є багато доброти. Хлопці не обертаються один проти одного. Вони підтримують один одного. Там дуже виразно присутня тема дружби і братерства", - каже він.
Із цим погоджується Саймон Браун – незалежний дослідник і член групи з дослідження горору в Університеті Нортумбрії, який викладав творчість Кінга, та автор книжки "Екранізація Стівена Кінга: Адаптація та жанр жахів у кіно й на телебаченні".
"Довга прогулянка" така похмура і гнітюча, – каже він. – Єдина інша книга Кінга, яка наближається до цього рівня похмурості, – це "Кладовище домашніх тварин", яке є діалогом про смерть".
"Але Кінг не песиміст. Він вірить у силу людської порядності, і більшість його книг закінчується перемогою над чудовиськом", - додає він.
"Довга прогулянка" вочевидь стала шаблоном того, що ми тепер називаємо "книгою Кінга": він бере групу персонажів, поміщає їх у ситуацію й дивиться, що вони роблять, - продовжує Браун. - Це можна побачити у "Протистоянні", "Під куполом", "Імлі".
"Його книги не про чудовиськ, вони про людей, які зустрічаються з чудовиськами. Тут справа не в самій ходьбі, а в людях, які йдуть. І це звичайні люди", - каже він.
Народження (і смерть) Річарда Бахмана
"Довга прогулянка" була другою з п'яти книг, які Кінг випустив під псевдонімом Річард Бахман у 1977–1984 роках. Автор вигадав собі псевдонім, щоб "зменшити тиск слави", адже його дебютний роман "Керрі" швидко потягнув за собою "Жереб Салема", "Сяйво" та "Протистояння".Видавці DoubleDay and Company, Inc. любили вихвалятися, що "надруковано понад 40 мільйонів книг Кінга", але письменник почав замислюватися, чи його успіх зумовлений талантом, чи просто вдачею. Експеримент із Бахманом мав дати відповідь.
"Думати, що все це – або навіть переважно – випадковість, було гнітюче, – писав він у вступі до збірки "Книги Бахмана" 1985 року. – Тож ти намагаєшся дізнатися, чи зможеш зробити це знову. Або у моєму випадку – чи Бахман зможе".
,"Голодні ігри" – одна з численних "антиутопічних ігор", що з'явилися після "Довгої прогулянки"
Перші чотири книги Бахмана ("Лють", "Довга прогулянка", "Роботи на дорозі", "Людина, що біжить") вийшли у м'якій обкладинці й майже не справили враження. П'ята – "Худий", перший відвертий горор-роман і перший, що вийшов у твердій палітурці, – продалася у 28 тисячах примірників.
Кінг припускав, що шоста книга Бахмана – "Мізері" – могла б потрапити у списки бестселерів. Але ми цього ніколи не дізнаємося, бо 1985 року співробітник книгарні у Вашингтоні на ім'я Стів Браун знайшов у Бібліотеці Конгресу ім'я Кінга на формі авторських прав для "Люті".
Бахман, як висловився Кінг через заяву своїх публіцистів, "помер від раку псевдоніма". А "Худий" відразу ж продався тиражем понад 300 тисяч примірників у твердій палітурці. "Мізері" ж вийшла вже під іменем Кінга й мала неминучий шалений успіх.
"Довга прогулянка" завжди була для мене особливою; вона значно вищого рівня, ніж решта", – каже Блайт про книги Бакмана.
"Я чув, як Кінг говорив про вплив "Володаря мух" і "1984" – політична тема "Великого Брата" з "1984", відносини між хлопцями й тема протистояння світу у "Володарі мух". Але вона все одно відчувається напрочуд оригінальною. І залишається дуже актуальною", - додає він.
Браун також вважає, що на роман також вплинуло оповідання Ширлі Джексон "Лотерея" (1948), у якому село щороку обирає людину, яку потрібно забити камінням, а також американські телевізійні шоу того часу – Jeopardy! та The Newlywed Game.
"Кожен розділ у книзі починається з цитати з телешоу… [Кінг надихався] комерційною, вульгарною й вуаєристичною природою телегри. І, звісно, В'єтнамська війна… юнаків призивали, і ніхто не знав, хто помре наступним", - каже він.
"Довга прогулянка", безумовно, мала попередників. Фільм "Найнебезпечніша гра" (1932) показав мисливця, який полює на людей. Італійський трилер "Десята жертва" (1965), написаний за рік до роману Кінга, уявляв людей, які вбивають одне одного заради розваги й "контролю" насильства. "Довга прогулянка" розвинула ці теми й вплинула на безліч наступних фільмів і телешоу.
"Вона не виглядає як прототип чогось, що з'явилося пізніше – це те саме, – каже Блайт. – Це не проблиск ідеї, а повністю сформована історія. "Королівська битва", "Голодні ігри", "Серія 7: Претенденти", "Гра в кальмара" – усе це "Довга прогулянка".
Лоуренс погоджується, що історія Кінга стала "матірʼю" жанру смертельних антиутопічних ігор.
"Чи дійсно Стівен Кінг вигадав цю ідею ще до всіх інших? – замислюється він. – Так".
Що передбачили "книги Бахмана"
Пишучи під псевдонімом Бахман, Кінг проявив неймовірне чуття: "Лють" описувала шкільну стрілянину задовго до того, як це стало епідемією, а "Людина, що біжить" – пізніше вільно екранізована з Арнольдом Шварценеггером у 1987 році – розвивала ту саму тему шоу, де на кону стоїть життя учасників.
"Уцілілого", де звичайні люди протистоять одне одному, надають "Довгій прогулянці" особливої актуальності
"Лють", "Людина, що біжить" і "Довга прогулянка" сьогодні звучать актуальніше, ніж тоді, – каже Браун. – Ідея, що всі сидять і дивляться це шоу… це передбачення 24-годинних новин, можливо, навіть соцмереж. Ця ідея видовища… це ж і є реаліті-шоу".
Реаліті-шоу в найбільш ранніх формах з'явилися у 1940-х із прихованими камерами ("Candid Camera", 1948), але вони зовсім не схожі на ті розваги, що заполонили телеефіри у 1990-х і пізніше.
"Сліди "Довгої прогулянки" можна побачити у всьому: від "Уцілілого" і "Великого брата" до талант-шоу на кшталт "Американський ідол" та "X-фактор" і навіть сучасних шоу знайомств – "Холостяк" і "Острів любові".
"Дивитися, як люди змагаються один проти одного, – каже Блайт. – Дивитися й уболівати. Це виглядає як гладіаторські бої. У цьому є щось гротескне. І є щось у цій відсутності сорому й прагненні виставлятися напоказ, що виглядає відчаєм – чи то заради слави, чи грошей. І саме це робить книгу такою сумною – ця жахлива неминучість: "Ми повинні це зробити".
Учасники змушені брати участь у "Довгій прогулянці" через злидні. Це тема книги, яку Лоуренс зробив ключовою у фільмі, і вона особливо відгукується у час, коли багато людей відчувають фінансовий тиск.
"Це відчуття фінансового нігілізму дуже зрозуміле для більшості людей", – каже він.
Втім, хоча теми "Довгої прогулянки" залишаються актуальними майже через 50 років після публікації, Лоуренс зазначає, що його фільм не робить жодної конкретної політичної заяви.
"Я не хотів, щоб він був політичним, я хотів, щоб він був зрозумілим, – пояснює він. – У випадку США я хотів, щоб обидві сторони політичного спектра могли подивитися й знайти щось близьке".
Майже півстолітній шлях "Довгої прогулянки" до екрана дав змогу світу нарешті її наздогнати.
Джерело:
Будь ласка,
Увійти
або
Реєстрація
щоб переглянути вміст URL-адреси!
