Медичний канабіс у поєднанні з хіміотерапією становить один із найперспективніших напрямів сучасної онкологічної практики. Результати досліджень свідчать про те, що канабіноїди не лише посилюють дію окремих хіміотерапевтичних препаратів, а й полегшують побічні ефекти, пов’язані з протипухлинним лікуванням.
Одним із головних механізмів дії канабіноїдів є їхній вплив на клітинну апоптозу — програмовану смерть клітини. Зокрема, дослідження, проведені на моделях гліобластоми, лейкемії та раку молочної залози, вказують на підвищення чутливості ракових клітин до дії хіміотерапевтичних препаратів у присутності Δ9-тетрагідроканабінолу (ТГК) та канабідіолу (КБД). У комбінації з темозоломідом спостерігалося подовження виживаності пацієнтів з гліобластомою. Проте більшість таких досліджень залишаються на доклінічному рівні або мають обмежене клінічне підтвердження.
У терапевтичному контексті канабіноїди також демонструють ефективність у контролі хіміотерапією індукованої нудоти і блювоти. Препарати на основі синтетичного ТГК, такі як дронабінол і набілон, були затверджені FDA для лікування резистентної нудоти в онкологічних пацієнтів. Метаналітичні огляди підтверджують, що ці препарати мають виражений антиеметичний ефект, іноді не поступаючись традиційним засобам.
Крім того, дослідники зазначають потенціал канабіноїдів у зменшенні вираженості периферичної нейропатії, нефротоксичності, кардіотоксичності та запальних уражень слизових оболонок, що супроводжують хіміотерапевтичне лікування. Зокрема, в експериментах із тваринами і на малих клінічних вибірках було виявлено зменшення інтенсивності болю, поколювання в кінцівках та дизурії після застосування КБД.
Однак наукова спільнота вказує на обмеженість сучасних доказів. Більшість клінічних випробувань мають малу вибірку, відсутність подвійного сліпого контролю або чіткої стандартизації дозування. Крім того, реакція на канабіноїди у різних пацієнтів значно варіюється. Відомі випадки, коли одночасне застосування канабіноїдів з імунотерапією спричиняло зниження ефективності останньої. Також зафіксовано побічні ефекти, серед яких найпоширенішими є запаморочення, гіпотензія та когнітивні порушення, включаючи зниження концентрації уваги.
Застосування канабіноїдів повинно здійснюватися виключно під контролем лікаря. Важливо враховувати потенційні лікарські взаємодії, особливості метаболізму у пацієнтів, а також загальний стан і тип пухлини. Не менш важливою є проблема стандартизації препаратів, оскільки багато доступних засобів на основі канабісу суттєво відрізняються за концентрацією активних компонентів та біодоступністю.
Отже, медичний канабіс не є самостійним засобом лікування онкологічних захворювань, однак його застосування як додаткового інструменту до хіміотерапії вважається перспективним. Необхідні великомасштабні рандомізовані клінічні дослідження, які дозволять більш точно визначити ефективність, оптимальні дози та показання до використання канабіноїдів в онкологічній практиці.
