Кожним днем я прокидаюся в очікуванні дива. Ніби сонце нарешті заглянуло саме в моє вікно і зігріло першими ранковими променями, пробираючись крізь мою прозору душу прямо до серця.
Відчуття, що все листя разом піднялося вгору і впало приємним шелестом, викликаючи щебетання птахів. Ніби в якийсь час на наших вулицях настала вічна весна, зігріла мене і надихнула на це життя, позбавлене фарб. Ніби травневі дощі змили все погане і забрали всю втому, уклавши в обіймах мої тремтячі плечі і відірвали цю тугу від мого серця.
Вечір кожного нашого чудесного дня та його вечірнє небо зустріло мене пепелясто-блакитними відтінками лаванди, і я пошепки залишила вітру найпотаємніше: прогулянки з тобою за руку, запах осілого пилу на асфальті після легкого дощу і тебе. Серце наше бʼється в такт та воно з правої сторони боліти не може. Але воно вивернуто навиворіт, напевно серце зовсім не те, воно змінює камінь на папір, хто скоріше зламає, зреагує, вбʼє. Хто скоріше перетворить його на крихітні кубики. Серце памʼятає, як я ховала тебе від дощу, а раптом ти промокнеш, своє серце застудиш. Очі твої зеленкуваті та довірливі охолонуть. Або ти просто будеш менше дивитися на мене, змаржуючи ці краплі довіри.
Відчуття, що все листя разом піднялося вгору і впало приємним шелестом, викликаючи щебетання птахів. Ніби в якийсь час на наших вулицях настала вічна весна, зігріла мене і надихнула на це життя, позбавлене фарб. Ніби травневі дощі змили все погане і забрали всю втому, уклавши в обіймах мої тремтячі плечі і відірвали цю тугу від мого серця.
Вечір кожного нашого чудесного дня та його вечірнє небо зустріло мене пепелясто-блакитними відтінками лаванди, і я пошепки залишила вітру найпотаємніше: прогулянки з тобою за руку, запах осілого пилу на асфальті після легкого дощу і тебе. Серце наше бʼється в такт та воно з правої сторони боліти не може. Але воно вивернуто навиворіт, напевно серце зовсім не те, воно змінює камінь на папір, хто скоріше зламає, зреагує, вбʼє. Хто скоріше перетворить його на крихітні кубики. Серце памʼятає, як я ховала тебе від дощу, а раптом ти промокнеш, своє серце застудиш. Очі твої зеленкуваті та довірливі охолонуть. Або ти просто будеш менше дивитися на мене, змаржуючи ці краплі довіри.
