Цікаво створене життя. Іноді займаєшся речами, якими й не думав би займатися, але так склалося. Одна з таких речей трапилася і зі мною: на певний період мого життя я мав справу із закладниками. Не буду пояснювати, хто це такий — спільнота цього форуму й так це знає, а тим, хто випадково натрапив на цю статтю, це знання ні до чого.
Колись я вважав цих людей трохи не свого розуму, але час показав інше. Дуже багато представників цієї професії — вигадливі, творчі особистості з нестандартним мисленням. А ще це люди з неабиякою сміливістю. Скажіть, багато знайдеться тих, хто наважиться ходити по місту з повними кишенями наркотиків, ховаючи їх по дворах або за гаражами, постійно ризикуючи потрапити до рук поліції чи, що ще гірше, до зграї «бойових чайок», які сидять на Чєрьомушках, або багатоповерхівок на Щорса.
Напруга в такій роботі колосальна. І тут фантазія стає основною складовою. Без неї в цій сфері нічого не досягнеш, а те, що зробиш, можуть украсти. Завдання не лише в тому, щоб сховати клад так, аби його не знайшли, а й щоб той, кому він призначений, міг швидко й легко його забрати. Це справжня «задачка із зірочкою», особливо коли контингент шукачів трапляється що не бачить двері на вхід в парадну.
Один із таких шукачів якось стояв перед будинком і стверджував, що в ньому немає входу. «Немає дверей, немає вікон, лише стіна», — сказав він. А поруч із будинком лежав камінь із ґратами. Шукачу потрібно було знайти парадний вхід, але він це зробив не міг. Зрештою, взяв камінь — і двері з'явилися, а ключі до них він побачив захованими саме в тому камені. Усе це виглядало як галюцинація людини, яка не спала десяту добу.
І тут виникає питання: як допомогти такій людині? А в ньому ще й емоції зашкалюють: «Кладмен — підар!» І хоча це було правдою, цього разу справа не в тому.
У цій роботі є велика спокуса — спробувати те, що ти носиш у кишені. Але це пропуск в один кінець. Як тільки кладмен пробує «товар», його кар'єра закінчується. Відтепер із ним завжди буде темний попутник, який нашіптуватиме на вухо свої історії. Адресу він більше не може нормально прочитати, кількість «ненаходів» зростає, а в крові з'являється більше солі. Це загрожує не тільки кар'єрі, а й життю: багажник «Жигулів» в котрому роботодавець вивезе його в ліс, може стати значно безпечнішим місцем, ніж кабінет у київському райвідділку. Тому головне правило для цих людей — ніколи не вживай те, що ти носиш. Навіть у вихідний.
Ці люди мають не лише сталеві нерви та силу волі, а й талант до фотографування й опису. Уявіть: лише текстовий опис, у якому зашифрована інформація про місце схованки. Перша літера — назва вулиці, цифри — номер будинку чи під'їзд, які символи — точні координати. Виглядає як справжня криптографія. А тепер уявіть, що за день потрібно створити 50–70 таких адрес і запам’ятати всі! Це рівень справжнього комп'ютера.
Але й тут трапляються помилки. Наприклад, лише 20% закладок вибирають код замість відбитків пальців або Face ID на робочих телефонах, і лише 7% використовують автоматичне стирання телефону після кількох невірних спроб введення пароля. Безпека в цифровій сфері має бути пріоритетом для кожного, хто хоче довго працювати.
І ось він іде містом, коли всі вже на своїх роботах. У кишені 10–15 кладів, інші сховані десь у безпечному місці, замотані в ізоляційну стрічку. На мізинці кільце, до якого прив'язана мотузка, захована в кишені. Мотузка пришита до дна кишені, щоб у разі небезпеки можна було швидко смикнути й скинути все. Знайшовши надійне місце, він обережно витягує згорток, присідає, ніби зав'язуючи шнурки, і ледь помітним рухом ховає клад. Трохи відходячи від місця, він передає адресу своєму оператору.
Десь в орендованій квартирі дзвонити телефон:
— Алло, так є!
— Прийміть оплату!
—Так є, записуй адресу:
— Терешкової, 67а. З лівого боку будинку спуск у підвал. Зліва від спуску лежить мертвий голуб. Під крилом мертвого голуба!
— Та ви там охуїли? Кладмен пітух!
Останнє редагування:
