Після того як Зеля під коксом трахнув дику собаку під назвою Дмитро Гурін, в хворому мозку зьявився новий пункт по забороні обігу лайтових наркотиків таких як Кратом, хтось наразі може допомогти з придбанням чи є контакти по цьому? ще є в мене ідея, попросити подругу з чехії щоб вона мені переправила в Україну, як думаєте варік робочий?
У темних закутках Берліну, де вуличні ліхтарі ледь освітлюють брук, а шум міста змішується з биттям серця, був один хлопець на ім’я Маркус. Його життя було схоже на міське підземелля — насичене, складне, таємниче. Він не шукав слави, але завжди прагнув відчути справжнє. Берлін був для нього не просто містом, а живим організмом, який дихав і відчував пульс під землею, де жили звуки важкого техно, відлуння яких можна було почути навіть через стіни найглухіших клубів.
Одного вечора, у глибині однієї з таких підземних локацій, він почув історію про кратом. Не від людей, не від знайомих, а від незнайомця, що був там, у темряві, де зникали всі межі між реальним і вигаданим. Від нього лунали лише обривки слів: “Трава, що вгамовує біль, розчиняє тривогу, але може стати тобі пасткою”. Маркус не вірив у всі ці байки, але відчував, що в цьому є щось більше, ніж просто слова. Це була ще одна частина того самого підземного світу, який він шукав.
Він вирушив у нічний Берлін, досліджувати цілу низку містичних місць, де можна було знайти будь-яку річ — і проникаючі звуки, і, можливо, цю саму рослину. І ось, у якійсь темній квартирі, між дешевими стінами та графіті, він знайшов того, хто міг йому допомогти.
Кратом був у вигляді порошку — не чистого, а змелений лист, розрізнений і перемішаний, як частина звичайного життя підземного міста. “Можеш розчинити його у воді, або просто викинути в ритм. Це стане твоїм ключем, але ти повинен знати — ти не можеш зупинитися на половині шляху”, — сказав голос, схожий на той, що лунатиме з колонок вночі на танцполі, коли ти забудеш час і себе.
Маркус прийняв кілька порцій. Перший раз — відчував, як кожен нерв в тілі ожив. Всі його думки, що мучили його роками, раптом стали далекими. Вуличний шум, клуби, музика — все злилося в одну мозаїку, без тривог і болю. Це було схоже на втечу, але водночас — на проникнення в саму сутність його душі.
Але з часом він зрозумів: кратом стає все важливішим у його житті, замінюючи те, що він шукав у клубах, у музиці, у всіх тих моментах, коли він прагнув знайти себе. Він став як цей місто — змінюваний, залежний від моменту, в якому перебуває.
Одного разу, після кількох ночей, Маркус прокинувся в абсолютно порожньому квартирному приміщенні. Вулиці Берліну знову були тільки тінями на фоні далекого світла. Його розум повернувся. Він відчув, що це більше не просто про кратом. Це було про кожен вибір, кожен момент. Підземний Берлін — не місце для втечі. Він розумів, що підземний світ не має кінця. Тільки якщо зупинити це, тоді буде шанс знайти свій шлях в світі, що так часто губиться в шумі.
